Іудаїзм як національна релігія євреїв

Міністерство освіти і науки України

Національний університет Києво-Могилянська академія

Факультет гуманітарних наук

Кафедра релігієзнавства

Письмова робота

на тему:Іудаїзм як національна релігія євреїв

Київ 2009

Вступ

Історія має надзвичайну важливість в іудаїзмі. Не дивлячись на те, що священні тексти більшості стародавніх релігій спираються на міфи, Єврейська Біблія створена на основі історичного опису. Офіційно іудаїзм починається зі створення світу, але фактично походження самих євреїв і їх релігії починається з патріарха Авраама. За вказівкою Бога Авраам покинув свою домівку і перейшов у район Ханаан, який грубо можна назвати сьогоднішнім Ізраїлем. Авраам, який вважається засновником єврейської релігії, не шукав Бога, а швидше Бог його покликав і пообіцяв йому так багато нащадків, скільки зір є на небі. Важливою подією було поневолення єврейського народу у Єгипті. Після того як брати Йосипа продали його в Єгипет, через неврожай, голод і авторитет Йосипа перед фараоном, у Єгипет перебралися решта його братів – 12 колін Ізраїлевих. Зі смертю Йосипа єврейський народ поступово почав втрачати права, і був перетворений на рабів. Через декілька століть поневіряння у Єгипті Бог посилає пророка Мойсея, який виводить євреїв з Єгипту. Другою основною подією було надання Мойсеєві Закону (Письмової Тори) на горі Синай близько 1200 р. до н.е. На цій горі Бог утвердив народ Ізраїлю, що був названий на честь внука Авраама Якова (одного разу Якові приснився сон, де він боровся з ангелом цілу ніч. Після чого його Бог назвав Богоборцем, що по єврейському Ізраїль).

Основні тексти іудаїзму

Тора – це стандартно п’ятикнижжя Мойсея (Танах ), а у більш широкому значенні це вся сукупність єврейського традиційного закону.

Талмуд (іврит «вчити») – багатотомний збірник правових релігійних і моральних положень іудаїзму, який базується на коментарях до Танаху – тобто Мішні, а також охоплює Гемару, що являє собою результат плідних дискусій й інтелектуальної праці провідних єврейських рабинів і тлумачів Мішни. Гемара включає в себе безліч вдосконалених, розширених і по-новому розтлумачених засадничих норм і правил Галахи і Аггади. Через історичні обставини Талмуд зберігся у двох варіантах – єрусалимському і вавилонському.

Галаха – це сукупність законів, які визначають релігійне, громадське, правове і сімейне життя євреїв. Галаха вважається основою усної Тори, яка була дана Мойсею Богом на горі Синай. Так як у Торі багато правил і вказівок були незрозумілими чи занадто метафоричними, виникла необхідність в усному тлумаченні Тори (точніше Танаху) єврейськими мудрецями для того, щоб їхні одновірці не грішили, що призвело до розвитку і розширення Галахи впродовж багатьох століть. Першим хто почав тлумачити письмову Тору був Езра, який у 459 р. до н.е. привів 5000 тисяч єврейських вигнанців з Вавилону до рідного міста Єрусалим. Про Езру ми дізнаємося з Біблії, зі Старого Заповіту де є Книга Езри. Езра об’єднав розпорошений і безликий єврейський народ навколо свого незаперечного авторитету і точного тлумачення й виконання законів Тори. Бачачи, що змішані шлюби загрожують національній ідентифікації євреїв і їх майбутньому, реформатор бореться проти таких шлюбів і навіть дозволяє розлучення, аби такі сім’ї не існували. Езра вважається пророком рівним самому Мойсею, Єноху і Давиду. Аггада -- це знову ж таки збірка афоризмів, байок гіперболізованих історій, поетичних гімнів і притч, які пояснюють закони і принципи Тори по-іншому ніж Галаха. Остання зводила всі пояснення до чітких і строгих норм, а Аггада пояснює їх у поетично-м’якішому стилі. Аггада і Галаха хоча і мають певні протиставлення, все ж гармонійно доповнюють одна одну, і допомагають зрозуміти Тору за допомогою різних підходів. Аггада переважно спирається на Біблію і використовує у своїх розповідях фрагменти з Біблійних текстів. Часто персонажі, які були лише побіжно згадані у Біблії набувають більшої уваги і опису у Аггаді. Тобто Аггада це частково гумористична, художня, приземлена і побутова творчість єврейського народу, яка почала складатися ще до нашого ери і чудово відображає історію єврейського народу, його містицизм і контакти з іншими народами. З часом цей фольклор (Аггада) був зафіксований у текстах і включений у Тору. Цікавим є те, що єврейський народ настільки шанобливо ставиться до своєї історії, творчості й інтелектуальної спадщини, що включає усну народну творчість до своєї релігії і шанує її так само як слова пророків. Тобто релігія у Ізраїльського народу настільки тісно пов’язана з повсякденним життям, що їхні так би мовити казки, байки і оповідання побудовані на вірі в Бога, на пошані до Бога і тлумаченні Його слів і вважаються канонічними. З іншого боку іудаїзм розуміє, що він не обмежується лише Танахом, тому всіляко заохочує народ до роздумування, інтерпретацій нових підходів до вивчення Слова Божого, як ми бачимо на прикладі пошанування Аггади. З цього випливає висновок, що народ і релігія і мудреці працюють у плідному трикутнику, разом вдосконалюють Талмуд і прагнуть до його кращого виконання, тобто до досконалості. Сам іудаїзм не вивищується над народом, не називає його темним і не вимагає сліпого підпорядкування, він навпаки органічно вписується в життя євреїв, старається полегшити їм життя, пояснюючи закони Тори, і всіляко заохочує до цього всіх здатних творити і мислити. Аггада на рівні з Галахою входить до Гемари і