Віровчення іудаїзму

Реферат на тему

Іудаїзм

ПЛАН

1. Зародження та становлення віровчення.

2. Святе Письмо іудеїв.

3.Віровчення та культ.

4. Свята в іудаїзмі.

5. Течії теології іудаїзму.

6.Течії іудаїзму як світової релігії.

7. Використана література

1. Зародження та становлення віровчення.

Однією з найдавніших етнонаціональних релігій є іу­даїзм, якому належить особливе місце в історії релігії та світової культури.

Іудаїзм — одна з найдавніших етнонаціональних релігій, яка запо­чатковує ідею єдиного Бога-творця й володаря Всесвіту; поширена здебільшого серед євреїв.

Назва цієї релігії виникла в VI ст. до н. е. в середови­щі грекомовних євреїв («елліністів») з метою відокрем­лення власне еллінізму від єврейського релігійного спосо­бу мислення. Сам же іудаїзм як релігія єврейського на- лише на початку IVст. імператор Костянтин Великий по­вернув місту попередню назву.

У деяких джерелах можна знайти критику раннього іудаїзму за багатобожжя, ідолопоклонство та примітивізм. Проте немає ніяких достовірних даних, які б підтверджу­вали таку позицію. Насправді вже ранні книги Старого Завіту свідчать про розвинуте етичне єдинобожжя, яке не має собі подібних серед вірувань давнього світу.

Із самого початку Бог Старого Завіту явив себе як все­могутній, люблячий, благий і справедливий. Він — безкі­нечний і глибоко персоніфікований Творець усього сущо­го. Бог поставив перед народом Ізраїлю високі моральні вимоги і його благословіння залежало від соціальної та моральної справедливості, досягнутої обраним народом.

Як визначальний елемент культу було введено своє­рідну систему жертвопринесень, які демонстрували необ­хідність спокутувати гріхи. Ізраїль повинен був стати без­грішним богообраним народом, яким би постійно опіку­вався Всевишній. Мета вчення Старого Завіту полягає в тому, що кінець кінцем Бог — через обраний народ Ізраї­лю — благословить усіх. І тоді Месія з роду Давида при­йде спокутувати гріхи людства і правити як цар усіма народами.

Сучасний іудаїзм значною мірою відрізняється від іу­даїзму Старого Завіту. Суттєві зміни в релігії іудеїв поча­лися ще в часи Вавилонського полону. Ще тоді вони поча­ли збиратися для молитов і роздумів в особливих місцях — синагогах. Навіть після відновлення Єрусалимського хра­му синагоги продовжували залишатися місцями молитов­них зібрань більшості іудеїв. Коли ж римляни остаточно знищили храм, синагоги стали офіційними центрами роз­повсюдження іудаїзму.

Зі знищенням храму перервалась і традиція жертво­принесень. Синагоги були місцями обрядів, молитов. Іу­дейських жерців (левітів) замінили вчителі Закону — раби-ни, що походили, як правило, з фарисеїв (іудеїв, що вимага­ли суворо дотримуватися релігійних догм та відзначалися показним благочестям), які започаткували традицію його усної передачі. Закон став регламентувати навіть незнач­ні моменти повсякденного життя.

2. Святе Письмо іудеїв.

Святе Письмо іудаїзму відоме також за давньоєврейською абревіатурою як ТаНаХ. Воно скла­дається з Тори (Закону, П'ятикнижжя Мойсеевого), Не-виїм (євр. — Пророки — 21 книга) та Кетувім (євр. — Писання — 13 книг). Цей канон було остаточно затверджено приблизно у 100 р. рабинським собором у м. Ям-нія (Палестина) під керівництвом рабина Іонафана Бен Закката. Іонафан заснував рабинську школу в Ямнії, яка проіснувала 60 років. її вчителі почали складати збірку коментарів до Тори.

Приблизно 220 р. цю усну традицію було нарешті за­фіксовано письмово. Рабином Палестини Ієгудою га-Насі на основі численних коментарів танаїв (єврейських вчи­телів Закону) до Тори було укладено збірку правових норм, яка одержала назву Мішна (євр. — Повторення). До Міш­ни увійшли кодекс нормативних актів Галаха (євр. — За­кон) та Агада (євр. Передання) — оповідання і притчі, які пояснюють фрагменти з ТаНаХу і Галахи. Сама Мішна складається з 63 трактатів, 524 розділів та 4 тисяч мішна-йон (віршів) і містить майже 4 тисячі суджень 150 найша-нованіших рабинів.

У IV—Vст. амораїми (євр. — ті, хто пояснює Мішну) додали до Мішни нові законодавчі положення, і ця книга одержала назву Гемара (євр. — Завершення). Точніше, Ге-мар у іудеїв дві: менша за обсягом, палестинська, створена приблизно у 220 р., та більша за обсягом і шанованіша — вавилонська, написана приблизно у 500 р. Поєднання Мішни та вавилонської Гемари відоме як Вавилонський Талмуд. Мішна і палестинська Гемара називаються ра­зом Палестинським Талмудом.

Талмуд (євр. — Вчення) складається з великої кілько­сті томів. Так, виданий у 60-х роках Радою синагог Аме­рики Талмуд має 13 томів. Його детально вивчають у іу­дейських семінаріях, коледжах і суботніх школах, адже він є основою основ усієї повсякденної практики і теоло­гії іудаїзму. До Талмуду входять моральні міркування, афоризми життєвої мудрості, метафізичні ідеї, історичні оповіді, мрії про майбутнє євреїв, месіанське уявлення про шляхи порятунку всього людства тощо.

3.Віровчення та культ.

Спасіння іудея досягається жор­стким дотриманням усіх 613 вимог Тори. 365 із них (за кількістю днів сонячного року) забороняють певні вчин­ки, наприклад «не вбий», «не вкради». 248 (за кількістю органів людського тіла) наказують, наприклад «шануй ба­тька твого і матір твою». Кожна з цих вимог розроблена до найменших дрібниць.

За недотримання передбачено систему покарань, що

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать