Естетичні категорії православ’я

Естетичні категорії Православ’я

План

Вступ

1.Святість

2. Свята Трійця

3. Божественна краса

4. Слава Божа

5. Чудо

6. Благодать

7. Любов

8. Світло

Література

Спочатку розглянемо значення слова «естетика». Воно походить від грецького aisthetikos - стосовний до почуттєвого сприйняття. Однокорінні слова: - почувати, сприймати, чути, бачити, розуміти; - відчуття, відчування, пізнання, у Новому Завіті - розуміння, проникливість; - почуття, у Новому Завіті - здатність розрізнення, розпізнавання, зміст, розум.

Варто звернути увагу, що передбачається не тільки й не стільки пряме й безпосереднє сприйняття чого-небудь органами почуттів, але ще й розуміння змісту, з'ясування контексту, розрізнення, порівняння із чимсь іншим, деяким зразком, еталоном, ідеалом. Це не просте сприйняття, але ще й оцінне судження, інтелектуальна дія, духовне зусилля. У мові Нового Завіту акцент робиться саме на другому аспекті.

Можна припустити, що естетика повинна бути пов'язана з розумінням цінностей (аксіологією) і осмисленням природи людини (антропологією), з фундаментальними проблемами людського буття (онтологією, метафізикою й богослов'ям). Якщо естетика має справу з категоріями краси й прекрасного, то вона повинна виходити на рівень філософського осмислення в самому широкому контексті з обліком усього духовного й релігійного досвіду. Можна говорити про онтології прекрасного, про метафізику краси й богослов'я мистецтва. Естетика знаходить онтологічний вимір.

З іншого боку, можна говорити про особливу роль мистецтва й естетичного початку в православ'ї. Мова йде не тільки про особливу красу православних ікон і храмів, але й про постійну увагу до проблематики естетики, філософському й богословському осмисленні краси. Естетичні проблеми із часів Візантії виступали як проблеми гносеологічні, а гносеологія розумілося насамперед як пізнання першопричини. У свою чергу пізнання як акт гносеологічний, перебуваючи в сфері реального досвіду, є й актом онтологічним. Краса з'являється як онтологічна категорія, тісно пов'язана з іншими богословськими поняттями й поданнями, такими як буття, благо, істина, ейдос, логос, божественні енергії, світло й т.д.

Більше того, категорія краси й символіка світла виявляється необхідної для розуміння й осмислення найглибших таємниць божественної сутності й божественного утвору. Можлива естетика перетворення, естетика святості. При такому підході естетичне, онтологічний, антропологічний і богословський зміст категорій збігаються. Виникають особливі естетико-онтологічні, онтоестетичні категорії: святість, світло, Слава Божа, божественна благодать, чудо й любов. Джерело й підстава краси перебуває у Бога, у божественному бутті, у богоявленні й у божественних проявах.

1. Святість

Розглянемо як єдність онтологічних, антропологічних й естетичних почав проявляється в понятті святості. Слова «святий», «святість» є практично у всіх мовах. Грецьке «святий» - відділений для Бога, присвячений Богові, священний; святий, праведний, безгрішний, непорочний, чистий, благочестивий, шанований як божество; άγιωςύνη - святість, присвята 2. Інше слово ίερός означає - святий, споконвіку по природі священним, присвяченим богам, що належить богам, святиня, жертва, жертвопринесення.

У латинській мові слово «сакральне» походить від індоєвропейського кореня sak, що виражає найбільш інтенсивну присутність надприродної сили у своїй повній формі. Латинське sanctus - святий, священний, освячений, особливий, піднесений, глибоко шанований, непорушний, непорушний, недоторканний, секретний, урочистий, святковий, бездоганний, непорочний, чистий, доброчесний, благочестивий. 3. Мається на увазі щось відібране або підготовлене для богів і стало священним у силу якої-небудь ритуальної дії, наділене святістю, що прилучилася до святості й саме ставши святинею внаслідок цього.

Sacer, sacra, sacrum - святому, священному, присвяченому, призначеному божеству, святиня, жертва, священнодійство, жертвопринесення, богослужіння, свято, таємниця, таїнство. 4. Тут мається на увазі щось приналежним богам, священне по самій своїй природі й суті, заборонне для людини, недоторканно. Можна припустити, що в певному змісті якість святості, що може бути втрачено, протиставляється якості святості як невід'ємному, даному по природі.

В інших індоєвропейських мовах (авестийском і готському) священне також розуміється у двох змістах: по-перше, як щось здорове, тобто тілесно й духовно неушкоджене, ціле, що виникло на основі внутрішнього розвитку організму, що росте, прибуває у своїй силі й, нарешті, досягає стану святості саме по собі. По-друге, священне як щось таке, що людина виявляє, виявляє в протиставленні чомусь іншому, як щось відособлене, відділене від миру людини. 5. Протиставлення з одного боку, що володіють цією якістю по самій своїй природі, по сутності, отже - від богів, і, з іншого боку, наділене цією якістю в силу дії людини, по ритуалу, як наслідок відділення священного від профаного.

У українській мові поняття «святий» (церковносл. святий) - ставиться до щирого Бога або до людини, відзначеній Божою благодаттю. «Святий - обраний; відділений на священне вживання, освячений; присвячений; все зроблений, праведний (про Бога); догідник Божий. Це слово в наших предків означало си