Погляди Фрейда на релігію та деякі проблеми сучасності

Погляди Фрейда на релігію та деякі проблеми сучасності

План

Вступ

1. Фрейдівське розуміння релігії

2. Співвідношення моральності та релігійності

3. Аналіз Фрейдом релігійних уявлень

4. Суть релігії та релігійного виховання

5. Функції і роль релігії в суспільстві

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Зігмунд Фрейд (народився шостого травня 1856 року у Фрайберзі, Австро-Угорщина, і помер двадцять третього вересня 1939 року, в Хемпстеді, поблизу Лондона) – австрійський невропатолог, психіатр, психолог, основоположник теорії і методу лікування неврозів, названого психоаналізом.

В молодості цікавився філософією і іншими гуманітарними дисциплінами, проте постійно відчував потребу у вивченні природних наук. Вчинив на медичний факультет Віденського університету, де отримав ступінь доктора медицини в 1881, і став лікаркою Віденської лікарні. У 1884 приєднався до Йозефу Брейеру, одному з ведучих віденських лікарок, який проводив дослідження хворих істерією за допомогою гіпнозу. У 1885–1886 працював з французьким невропатологом Жаном Мартеном Шарко в паризькій клініці Сальпетрієр. Після повернення до Відня зайнявся приватною практикою.

З середини дев'яностих розробляв психоаналіз – психотерапевтичний метод лікування неврозів, заснований на техніці вільних асоціацій і аналізі помилкових дій і сновидінь як способі проникнення в несвідоме.

Найзагадковішим в психоаналізі є поняття «сублімація», відхилення потягу від своєї мети, така його «сублімація», коли еротичні прагнення стають витворами мистецтва.

Сублімація – центральне поняття у Фрейда в його психологічному трактуванні культури, яке розглядується ним як результат неминучого компромісу між стихійними потягами і вимогами реальності («Незадоволення в культурі»).

Психоаналітичне вчення про культуру є способом тлумачення знаків, семіотикою або навіть симптоматикою культури. Погляд Фрейда на мистецтво, релігію, мораль – погляд лікарки, що визначає по симптомах причини, характер і протікання захворювання.

Розширюючи сферу застосування психоаналізу, Фрейд спробував розповсюдити його принципи на сферу соціальної психології, різні області людської культури – міфології («Тотем і табу»), фольклор та інші, аж до тлумачення релігії як особливої форми колективного неврозу («Майбутнє однієї ілюзії»).

У 1900 році висунув загальнопсихологічну теорію будови апарату як енергетичної системи, в основі динаміки якої лежить конфлікт між свідомістю і несвідомими потягами.

У 1902 роботи Фрейда вже отримали визнання, і він був призначений професором невропатології Віденського університету; цей пост він займав аж до 1938. У 1938, після захоплення нацистами Австрії, вимушений був покинути Відень. Втеча з Відня і можливість тимчасово влаштуватися в Лондоні були організовані англійським психіатром Ернстом Джонсом, грецькою принцесою Марією Бонапарт і послом Сполучених Штатів у Франції Уїльямом Буллітом.

Пошук причин неврозу привів до найбільш спірної теорії Фрейда – теорії лібідо. Теорія лібідо пояснює розвиток і синтез сексуального інстинкту в його підготовці до репродуктивної функції, а також інтерпретує відповідні енергетичні зміни. Фрейд розрізняв лаву стадій розвитку – оральну, анальну і генітальну. Різноманітні складнощі розвитку можуть перешкодити людині досягти зрілості, або генітальної фази, затримавши його на оральній або анальній стадії. Подібне припущення базувалося на вивченні нормального розвитку, сексуальних відхилень і неврозів.

У 1921 Фрейд видозмінило свою теорію, прийнявши за основу уявлення про два протилежні інстинкти – прагнення до життя (еросі) і прагнення до смерті (танатосе). Ця теорія, окрім її невисокої клінічної цінності, викликала неймовірну кількість інтерпретацій.

Потім теорія лібідо була застосована до вивчення формування характеру (1908) і, разом з теорією нарцисизму, до пояснення шизофренії (1912). У 1921, в основному для того, щоб спростувати концепції Адлера, Фрейд описав лаву застосувань теорії лібідо до вивчення феноменів культури. Потім він спробував використовувати поняття лібідо як енергії сексуального інстинкту для пояснення динаміки таких соціальних інститутів, як армія і церква, які, будучи неспадковими ієрархічними системами, відрізняються у ряді важливих аспектів від інших соціальних установ.

До 1908 Фрейд мав послідовників по всьому світу, що дозволило йому організувати 1-й Міжнародний конгрес психоаналітиків. У 1911 було засновано Нью-йоркське психоаналітичне суспільство. Швидке розповсюдження руху додало йому не стільки науковий, скільки цілком релігійний характер. Вплив Фрейда на сучасну культуру справді величезно. Не дивлячись на те, що в Европе воно пішло на спад, психоаналіз залишається основним психіатричним методом, вживаним в США і (у меншій мірі) у Великобританії.

1. Фрейдівське розуміння релігії

Зупинимося детальніше на фрейдівському розумінні релігії. Він пише: якщо довгий час живеш усередині якоїсь певної культури і не раз починав досліджувати, якими були її витоки і шляхи розвитку, то рано чи пізно приходить спокуса обернути погляд в іншому напрямі, тобто яка доля чекає цю культуру в майбутньому.

Фрейд указує, що подібний розшук із самого початку виявляється у багатьох відношеннях збитковим. Перш за все, тому, що лише небагато людей можуть оглянути людську діяльність у всіх її розгалуженнях. По-

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать