Поняття психічного захворювання. Методи діагностики

Поняття психічного захворювання. Методи діагностики

Психічні хвороби являють собою специфічно людську форму патології, в основному, яка відображена порушенням відбиття людиною навколишнього й свого власного внутрішнього миру, у результаті чого страждає його адаптація в соціальному середовищі.

Суспільна думка традиційно схильне відносити до психічних хвороб психози, при яких у хворого виникають якісно нові властивості психіки, що відрізняють його від психічно здорової людини. У уявленні широкого кола людей тримається образ "божевільного" - невигойно хворої людини, що висловлює безглузді ідеї й робить безглузді, небезпечні для навколишні вчинки. Такі уявлення беруть початок у спостереженнях за психічно хворими з найбільш важкими формами психозів - постійними мешканцями психіатричних лікарень. Але психози не завжди такі, у багатьох випадках вони обмежуються нечисленними або навіть одиничними нападами з успішним результатом, що може бути прирівняний видужанню. Якщо навіть психоз не веде до видужання й хвороба стає хронічної, вона не завжди завершується важким результатом; часто наступає послаблення хвороби - ремісія, при якій хворий здатний у тім або іншому ступені адаптуватися в умовах соціального середовища, і психічні розлади, що зберігаються, не позбавляють його повністю життєвої перспективи.

Психози по частоті значно уступають прикордонним розладам, при яких психічні процеси змінюються не стільки в якісному, скільки в кількісному відношенні убік посилення або ослаблення тих або інших психічних реакцій. При них властиві будь-якій людині реакції подразнення, почуття утоми, коливання настрою, тривога підсилюються настільки, що приводять до значного погіршення самопочуття хворого, до зниження його соціальної адаптації й працездатності; крім психічних змін у таких хворих з більшою сталістю виявляються функціональні порушення з боку серцево-судинної системи й інших внутрішніх органів, симптоми вегетативних розладів, часто позначувані як вегето-судинна дистонія. У повсякденній медичній практиці думка про патологію психічної діяльності в подібних випадках виникають тоді, коли емоційні розлади й порушення поводження у хворого виступають на перший план, а його скарги на стан здоров'я перестають відповідати характеру й вазі об'єктивних соматичних симптомів.

Розходження психозів і прикордонних станів не завжди бувають досить виразними й певними. Крім того, при багатьох психічних захворюваннях психотичні й прикордонні розлади сполучаються в різних пропорціях.

Психічні розлади спостерігаються не тільки при психічних захворюваннях у власному змісті цього слова; вони можуть мати місце при багатьох соматичних хворобах. Не є, наприклад, рідкістю виникнення швидко минаючих порушень свідомості з маренням і галюцинаціями на висоті гарячкового стану при інфекційних захворюваннях. При деяких соматичних хворобах зміни психічної діяльності настільки постійні й типові, що вони описуються в довідниках по внутрішніх хворобах як симптоми основного захворювання, наприклад дратівливість при жовтяниці або гіпертиреозі, зниження настрою при виразковій хворобі шлунка, страх смерті при інфаркті міокарда й т.п.

Психіатрія як самостійна клінічна дисципліна не має чітких границь, і предмет її багато в чому визначається особливостями культури даного суспільства. Прийнято вважати, що чим вище рівень цивілізації й культури суспільства, тим частіше люди звертаються за психіатричною допомогою. Добре відомо, що тяжкий щиросердечний стан буває в людини у зв'язку з важкими життєвими обставинами й щиросердечними потрясіннями, не пов'язаними з патологічними процесами в центральній нервовій системі. Людина в сучасному високорозвиненому суспільстві не завжди буває готів миритися з ним, він шукає допомоги й підтримки у фахівця - психотерапевта, психоаналітика або психіатра. У багатьох країнах така практика стала повсякденної й широко розповсюдженої. Це ще більше розмиває границі діяльності психіатричної служби, що вступає в тісну взаємодію із системою немедичної психологічної й соціальної допомоги населенню. Зв'язку між ними текучі, не піддаються точному регламентуванню й установлюються залежно від культурних традицій суспільства в даному регіоні.

На різних етапах розвитку суспільства, особливо в. періоди економічних і політичних його криз, відроджуються анти психіатричні тенденції, широке поширення серед населення одержують марновірні, ненаукові уявлення про природу й лікування психічних хвороб. Виникає культ незвичайної особистості - екстрасенса, чаклуна, народного цілителя, якому приписується володіння незвичайними, містичними здатностями, силами "біополя", магією слова й жесту, що дозволяють чудесним образом зціляти хворих. На перевірку виявляється, що кінцева мета полягає не стільки в зціленні даного конкретного хворого, скільки в задоволенні містичних потреб певного кола людей. У цих забобонах оживають архаїчні риси мислення людей первісного суспільства, засновані на вірі в сили, хоча й не відчутні за допомогою органів почуттів, але проте реальними. Якщо ці колективні уявлення припускають у предметах наявність певних властивостей, пише французький психолог Л. Леви-Брюль, то вже ніщо не в змозі переконати людей з рисами первісного мислення. Точно так само, як невдача якогось магічного обряду, наприклад заклинання дощу, не може лишити віри тих, хто в нього вірить.

Все сказане дозволяє дійти висновку, що в суспільстві й у медицині існує великий