Наука про поводження

У другому десятилітті XX століття, менш чим через 40 років після того, як Вільгельм Вундт формально заснував психологію, наука пережила момент корінного перегляду своїх основ. Психологи більше не звеличували можливості інтроспекції, сумнівалися в існуванні психічних елементів і не погоджувалися з тим, що психологія повинна залишатися чистою наукою. Психологи-функціоналісти переписували правила, використовуючи психологію в тім виді, у якому вона навряд чи могла бути прийнята в Лейпцизі або Корнелі.

Рух функціоналізму був не стільки революційним, скільки еволюційним. Функціоналісти не прагнули навмисно знищувати положення Вундта й Титченера. Замість цього вони внесли в нього деякі корективи - щось додали тут, щось підправили там, - і от із часом виникла нова форма психології. Це була скоріше тиха перебудова зсередини, а не потужна атака ззовні. Лідери функціоналістів були не настільки амбіційні, щоб домагатися офіційного визнання. Свою роль вони бачили не стільки в руйнуванні минулого, скільки в побудові нового на основі старого. Тому перехід від структуралізму до функціоналізму в самий момент свого здійснення не був очевидний.

Така була ситуація в області психології в США в другому десятилітті XX століття: розвивався функціоналізм, але структуралізм усе ще втримувало свої сильні, хоча вже не виняткові позиції.

Біхевіоризм - концепція науки про поводження, створена Уотсоном, що займається тільки спостережуваними актами поводження, доступними для об'єктивного опису.

Позитивізм - методологічна доктрина, що визнає тільки природні явища або об'єктивно спостережувані факти.

В 1913 році обидві позиції були опротестовані. Це був навмисний і запланований напад, тотальна війна проти обох точок зору. Автор цієї акції не хотів ніяких модифікацій минулого, ніяких компромісів з ним.

Новий плин одержав назву біхевіоризму, а його лідером став психолог Джон Б. Уотсон. Усього за десять років до цього Уотсон одержав ступінь доктора філософії в Чиказькому університеті. У ті часи - в 1903 році - Чикаго був центром функціональної психології, тобто одного із плинів, що Уотсон намірився розтрощити.

Основні положення біхевіоризму Уотсона були прості, сміливі й прямі. Він призивав наукову психологію займатися тільки спостережуваним поводженням, яке можна об'єктивно описати в термінах « стимул-реакція». Пізніше психологія Уотсона відкине всі концепції й терміни, що стосуються процесу мислення. Такі слова, як «образ», «розум», «свідомість», які традиційно використовувалися ще із часів ранньої філософії, - для науки про поводження втратили всякий зміст.

Уотсон особливо наполягав на спростуванні концепції свідомості. Він говорив, що ще ніхто й ніколи «не бачив, не торкав, не нюхав, не пробував на зуб і рух» свідомості. Свідомість - «це не більш ніж наукове допущення, настільки ж недоступне для досвідченої перевірки, як старе поняття «душі». Методи інтроспекції, які припускають існування свідомих процесів, виявилися, таким чином, зовсім недоречними й не мають відносини до науки про поводження.

Основні ідеї руху біхевіоризму не були породжені Уотсоном - вони розвивалися в психології й біології протягом багатьох лет. Уотсон, як і всі засновники навчань, розвив ідеї й положення, які відповідали інтелектуальному «духу часу». Тут ми розглянемо ті основні сили, які Уотсон настільки успішно звів воєдино, щоб сформувати нову систему психології: 1) філософські традиції об'єктивізму й механіцизму; 2) зоопсихологію; 3) функціональну психологію.

Наполеглива вимога Уотсона більшої об'єктивності в психології для 1913 року не було чимсь незвичайним. Такий підхід мав довгу передісторію, ще Декарт робив спроби пояснити функціонування організму людини на основі простих механічних уявлень були першими кроками на шляху до більшої об'єктивності. Найбільш важливою фігурою в історії об'єктивізму був французький філософ Огюст Конт (1798-1857), засновник навчання, що одержало назву позитивізму й ставив у главу кута тільки позитивне знання (факти), істинність яких не викликає сумнівів. Згідно Конту, єдино щирим знанням є знання, соціальне по своїй природі й об'єктивно спостережуване. Ці критерії зовсім виключають із розгляду інтроспекцію, що залежить від особистої, індивідуальної свідомості й не є об'єктивно спостережуваної.

У перші роки XX століття «духом часу» у науці був саме позитивізм. Уотсон рідко обговорював положення позитивізму - як, втім, і більшість американських психологів того часу, - але всі вони «діяли, як позитивісти, навіть якщо відмовлялися навішувати ярлики». Таким чином, на той час, коли Уотсон почав працювати над біхевіоризмом, об'єктивістські, матеріалістичні й механістичні впливи були досить сильні. Їхній вплив було настільки істотним, що неминуче привело до появи нового виду психології, у якій не згадувалася ні душа, ні свідомість, ні розум, - психології, що брала до уваги тільки те, що можна побачити, почути або поторкати. Неминучим результатом цього підходу стала поява науки про поводження, що розглядає людей як якісь машини.

Вплив зоопсихології на біхевіоризм

Уотсон указав на виразний зв'язок між зоопсихологією і біхевіоризмом: «Біхевіоризм являє собою пряме продовження досліджень поводження тварин, проведених у перші десятиліття двадцятого століття». Ми можемо із упевненістю назвати зоопсихологію, що розвивається на основі еволюційної теорії, попередником програми Уотсона; вона привела до спроб продемонструвати наявність