Функції та структура спілкування

ВСТУП

Спілкування має величезне значення у формуванні людської психіки, її розвитку і становленні розумної, культурної поведінки. Через спілкування з психологічно розвиненими людьми, завдяки широким можливостям до навчання, людина набуває всіх своїх вищих пізнавальних здібностей і якостей. Через активне спілкування з розвиненими особистостями вона сама перетворюється на особистість.

Якби з народження людина була позбавлена можливості спілкуватися з людьми, вона ніколи не стала би цивілізованим, культурно і етично розвиненим громадянином, була би до кінця життя приречена залишатися напівтвариною, що нагадує людину. Про це свідчать численні факти, що описані в літературі і показують, що будучи позбавленим спілкування з собіподібними, людський індивід, навіть якщо він, як організм, цілком збережений, проте залишається біологічною істотою в своєму психічному розвитку. Як приклад можна привести стани людей, яких час від часу знаходять серед звірів і які тривалий період, особливо в дитинстві, жили в ізоляції від цивілізованих людей або, вже будучи дорослими, в результаті нещасного випадку опинилися наодинці, надовго ізольованими від собіподібних (наприклад, після корабельної аварії).

Мета роботи провести аналіз структури, змісту і форм спілкування. Проблема спілкування традиційно знаходиться в центрі уваги вітчизняних психологів у зв'язку з її значущістю у всіх сферах життєдіяльності людини і соціальних груп. Людина без спілкування не може жити серед людей, розвиватися і творити. У широкому сенсі спілкуванням є сукупність абсолютно різних зв'язків між людьми. Все це обумовлює актуальність вивчення процесів спілкування. До того ж сучасна соціально-економічна ситуація в Україні підсилює увагу до питань спілкування і визначає новий погляд на нього як на чинник стабілізації підприємництва, оскільки саме спілкування супроводжують більшість сервісних послуг з реалізації будь-якої продукції.

РОЗДІЛ І Поняття спілкування. Структура спілкування

1.1. Спілкування в системі міжособистісних та суспільних відносинах

Аналіз зв'язку суспільних і міжособистісних відносин дозволяє розставити правильні акценти в питанні про місце спілкування у всій складній системі зв'язків людини із зовнішнім світом. Сам термін “спілкування” не має точного аналога в традиційній соціальній психології не тільки тому, що не цілком еквівалентний зазвичай використовуваному англійському терміну “комунікація”, але і тому, що зміст його може бути розглянутий лише в понятійному словнику особливої психологічної теорії, а саме теорії діяльності.

Обидва ряди відносин людини - і суспільні, і міжособистісні розкриваються, реалізуються саме в спілкуванні. Таким чином, коріння спілкування - в самій матеріальній життєдіяльності індивідів. Спілкування ж і є реалізація всієї системи відносин людини. “У нормальних обставинах відношення людини до оточуючого її предметного світу завжди опосередковане її відношенням до людей, до суспільства”, тобто включені в спілкування. Тут особливо важливо підкреслити ту думку, що в реальному спілкуванні дані не тільки міжособистісні відносини людей, тобто виявляються не тільки їх емоційні прихильності, неприязнь і інше, але в тканину спілкування утілюються і суспільні, тобто безособові за своєю природою відносини. Багатообразні відносини людини не охоплюються тільки міжособистісним контактом: положення людини за вузькими рамками міжособистісних зв'язків, в ширшій соціальній системі, де її місце визначається не очікуваннями індивідів, що взаємодіють з нею, також вимагає певної побудови системи її зв'язків, а цей процес може бути реалізований теж тільки в спілкуванні. Поза спілкуванням просто немислиме людське суспільство. Спілкування виступає в нім як спосіб цементування індивідів і разом з тим як спосіб розвитку самих цих індивідів. Саме звідси і витікає існування спілкування одночасно і як реальності суспільних відносин, і як реальності міжособистісних відносин. Мабуть, це і дало можливість Сент-Екзюпері намалювати поетичний образ спілкування як “єдина розкош, яка є у людини”.^[1]

Природно, що кожен ряд відносин реалізується в специфічних формах спілкування. Спілкування як реалізація міжособистісних відносин - процес, більш вивчений в психології, тоді як спілкування між групами швидше досліджується в соціології. Спілкування, зокрема в системі міжособистісних відносин, вимушене сумісною життєдіяльністю людей, тому воно здійснюється при найрізноманітніших міжособистісних відносинах, тобто діє і у разі позитивного, і у разі негативного відношення однієї людини до іншої. Тип міжособистісних відносин не байдужий до того, як буде побудовано спілкування, але воно існує в специфічних формах, навіть коли відносини украй загострені. То ж відноситься і до характеристики спілкування на макрорівні як реалізації суспільних відносин. І в цьому випадку, чи спілкуються між собою групи або індивіди як представники соціальних груп, акт спілкування неминуче повинен відбутися, вимушений відбутися, навіть якщо групи антагоністічні. ^[6] Таке подвійне розуміння спілкування - в широкому і вузькому сенсі слова - витікає з самої логіки розуміння зв'язку міжособистісних і суспільних відносин. В даному випадку доречно апелювати до ідеї Маркса про те, що спілкування - безумовний супутник людської історії (у цьому сенсі можна говорити про значення спілкування в “філогенезі” суспільства) і разом з тим безумовний супутник в