Форми державності та їх загальна характеристика

Форми державності та їх загальна характеристика

Існування, розвиток і зміна форм держави, політичних інститутів і режимів, що її утворюють, відбувається на економічній базі, на основі розвитку продуктивних сил і соціально-класової структури. Своєю чергою, сучасна науково-технічна і технологічна революція радикально змінила продуктивні сили, продуктивність праці.

Держава одержала значні матеріальні ресурси для пом'якшення соціально-класових відмінностей і конфліктів, а водночас відбулася демократизація політичних режимів і форм правління.

Сама форма держави також постійно впливає на можливості розвитку та становище індивіда і громадянського суспільства. Тому в державах відбувається постійне вдосконалення окремих елементів форми, а іноді й радикальніші перетворення.

Отже, актуальним залишається висновок про те, що кращою формою держави є та, в якій суспільні протиріччя не придушуються насильно, не заганяються вглиб.

Кращою є та форма держави, в якій ці протиріччя доходять до відкритої боротьби і знаходять у ній своє вирішення. Форма тієї чи іншої держави постає через її основні формотворчі чинники, якими виступають: державний устрій, форма правління і політичний режим.

Унітарна держава - централізована держава, в структурі якої не самостійні утворення, а адміністративно-територіальні одиниці.

У національному відношенні унітарні держави монополізовані, національні меншини в них не мають своїх державних автономних утворень (Польща, Швеція, Фінляндія, Франція та ін.) [1, с.162]

Така форма є внутрішньою структурою держави, що включає систему і характер взаємозв'язків центру і складових державне ціле окремих його частин.

Всі країни володіють обов'язковою ознакою - територією, тобто простором, на якому і формується особлива організація публічної влади, іменована державою. Останнє відрізняється від собі подібних ступенем централізації повноважень і прерогатив у власних руках.

Держава може бути визначеною "монолітом", взагалі не маючи якого-небудь регіонального розподілу (Ватикан, Бахрейн, Сінгапур), або ділитися на повністю залежні від центру адміністративно-територіальні одиниці (Кіпр, Польща, Латвія, Уругвай).

В ньому можуть бути створений територіальні автономії (Великобританія, Іспанія, Італія, Україна, Португалія). Країна також може складатися з окремих частин, що визнаються державами (США, Російська Федерація, ФРН, Австралія).

По рівню самостійності складових частин і ступеня централізації влади в юридичній географії світу виділяють унітарні держави, до яких можливо віднести приблизно 170 сучасних країн, і федерації, що налічують в своєму списку 25 держав.

В унітарних державах слід виділити:

універсальну суверенність країни, тобто держава повністю представляє себе як єдине, ціле і незалежне утворення, відносячи до своєї виняткової сфери питання проведення внутрішньої і зовнішньої політики, не потребуючої в узгодженні з адміністративно-територіальними одиницями (їх думка, звичайно ж, може бути врахований, проте не є визначаючим);

просторове верховенство держави, яка володіє абсолютною повнотою влади на всій без виключення своєї території, забезпечуючи її цілісність і недоторканність, невід'ємність і неподільність; - загальні для всієї країни самі найвищі органи влади, які визначають порядок освіти, саме існування, межі і повноваження адміністративно-територіальних одиниць;

єдину конституцію і очолюване нею законодавство, що відображається на юридичній силі актів складових частин держави; всі вони, у тому числі акти представницьких органів окремих територіальних утворень, є підзаконними, тобто повинні виходити із загальнодержавних законів і їм відповідати.

В унітарних державах вводиться єдине громадянство, проводиться загальна для країни грошова, фінансова і кредитна політика. Сказане відноситься до класичного, так званого простого унітарного пристрою держави.

Проте в сучасному світі налічується достатньо значне число країн, які не вписуються в представлену схему, оскільки в своєму складі мають автономні утворення.

Останні слід розуміти як самоврядні територіальні одиниці в рамках унітарної держави, що користуються певною самостійністю, ступінь якої регулюється конституцією країни і загальнодержавними законами.

Країни, що мають в своєму складі ті або інші форми автономії, відносяться до складних унітарних держав, а деякі з них отримали назви регіоналістських, або унітарних країн з елементами федерації, напівфедерацій.

З одного боку, серед них можуть бути виділені держави, які представляють самоврядування окремим свої територіям, як правило, віддаленим, нерідко острівним або півострівним частинам країни, в іншому ж залишаючись вельми централізованою формою державного пристрою.

Подібні територіальні утворення не вважаються способом розв’язання національно-етнічних проблем в унітарній державі. Їх автономізація - багато в чому данина традиціям, що склалися в регіоні і бажання врахувати історичні, культурні і мовні особливості населення, компактно проживаючого протягом довгого часу разом.

В інших країнах за певними частинами держави зізнається право утворення національно-територіальної автономії, що відображає національний склад регіону (Каракалпакія в Уз