Залізний закон олігархізації

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ
КАФЕДРА СОЦІОЛОГІЇ






РЕФЕРАТ
з дисципліни політологія
на тему: .«Залізний закон олігархізації» Р. Міхельса

Виконала:

Студентка групи Ф-07-3

Шульга І. В.

Перевірив:

Міронович.Д. В.

Донецьк, 2009

ЗМІСТ

Вступ. 3

1.Еліта як суб’єкт соціального управління. 4

2. Теорія еліт Р.Міхельса. 6

3. Критика теорії Р.Міхельса. 9

Висновки. 11

Список використаної літератури. 13

Вступ

Розвиток політичної думки кінця XIX- початку ХХст. пов'язано з іменами таких значних представників європейської політичної традиції як М. Вебер, Г Моска, В. Парето. Р. Міхельс і ін.

Теорія еліт – це теорія про поділ людей у будь-якому суспільстві на еліти і маси.

Р. Міхельс відкрив закон, що управляє всіма соціальними організаціями і назвав його "залізним законом олігархії" Відповідно до цього закону, будь-яка значна громадська організація не може управлятися усіма її членами і влада концептується в руках тих, хто спроможний до керування. Міхельс висуває ідею неминучості олігархічного переродження всіх демократичних організації, партій і систем, "Демократія веде до олігархії, перетворюється в олігархію і це - наслідок організаційних вимог, а не психологічних якостей людей". Олігархізація, за Міхельсом, - позитивна якість партій і організацій і випливає з історичного досвіду : керманичі ніколи не поступалися своєю владою низам, а лише іншим керманичам. Концепція, розроблена Міхельсом, і понині функціонує, як теоретична платформа обгрунтування неминучості процесів олігархізації і бюрократизації.

Роберта Міхельса– німецького соціал-демократа (до 1907 р.) і соціолога важко зрозуміти, виходячи тільки з його творів. Він не був кабінетним мислителем. Статті і книги Міхельса — природне продовження його участі в суспільно-політичному житті Німеччини й Італії.

1. Еліта як суб’єкт соціального управління

Поняття “еліта” походить від французького elite – кращий, вибраний, добірний. Починаючи з ХVII сторіччя його стали застосовувати для найменування людей, що є вибраними, перш за все найвіщої знаті. В Англії, як свідчить Оксфордський словник 1823 р., терміном “еліта” називали вищі соціальні верстви суспільства. Однак, поняття “еліта” у соціальних науках до кінця ХІХ – початку ХХ ст. не було широко розповсюджено.

Політичну еліту традиційно трактують як найвищу за соціально-політичним статусом, відносно привілейовану, автономну групу, що складає меншість суспільства, якій притаманні ті чи інші видатні політичні, соціально-економічні і психологічні властивості та яка безпосередню бере участь в прийнятті та здійсненні рішень щодо реалізації державної та іншої політичної влади.

Синтезуючи більшість існуючих думок, “еліту” можна визначити як вузьке і досить закрите коло людей із відносно постійним і кількісно обмеженим складом, яке об’єднано міцними внутрішніми зв’язками та має певні переваги щодо оточення. Таким чином, політична еліта — це найбільш впливова частина правлячої соціальної верстви, яка активно впливає на реалізацію її інтересів у владі, в політиці та, взагалі, у суспільному житті[4].

В процесі розвитку наук, що вивчають суспільство, поняття еліти розширилось, і до характеристик елітарних груп стали відносити такі: виняткові інтелектуальні здібності та найвищі відчуття відповідальності (Х.Ортега-І-Гассет); належність до вищої ланки чиновників, що володіють формальною владою в організаціях та соціальних інститутах (Т.Р.Рай); належність до меншості, що має найбільший вплив у суспільстві, або до тієї, що здійснює у ньому найважливіші функції (С.Келлер); лідери або видатні представники будь-яких соціальних груп - професійних, етнічних, локальних (М.Боден); особи, що отримали найвищий індекс в галузі їх діяльності (В.Парето); найактивніших у політичному відношенні суб’єктів, що орієнтовані на владу (Г.Моска); особи, що займають високе становище в суспільстві, і в силу цього, справляють вплив на соціальний прогрес (Л.Дюпре); особи, що володіють найбільшим статком або ті, що мають найбільший престиж (Г.Ласуел); особи, що володіють владними повноваженнями (А.Етціоні); особи, що займають ведучі позиції в політичному, економічному, культурному житті суспільства (В.Геттсмен).

Значний інтерес викликають роботи авторів: Г.Моски, В.Парето, Р.Міхельса. В основу їхнього розподілу суспільства на еліту і нееліту, покладено індивідуальну нерівність здібностей людей. Вони вперше виділили еліту як суб’єкт соціальної дії зі специфічними характеристиками і механізмами функціонування [1].

Стосовно сучасної ситуації в Україні можна впевнено сказати, що політичної еліти як такої у класичному її визначенні в суспільно-політичній практиці ще не існує. Полеміка навколо визначення терміну, яким доповнюють поняття “політична еліта” в Україні, серед науковців розгорнулася досить жваво. Політична еліта, яка діє в зараз у нашому суспільстві, не відповідає основним елітарним характеристикам.

2. Теорія еліт Р.Міхельса

Опублікована в 1911 році його робота про соціологію німецької соціал-демократії стала вихідним пунктом для багатьох наступних досліджень в області соціології партії, і ця піддисципліна емпірично розширювала теорію еліт.

Міхельс ствер

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать