Елементи демократії в історії України

Реферат на тему

Елементи демократії в історії України

ПЛАН

1. Політична спадщина Київської Русі.

2. Демократична традиція українства в XIV-XVI ст.

3. Демократичні традиції козацько-гетьманської доби.

4. Проблеми демократії в українській суспільній думці XIX ст.

5. Демократизм періоду революцій та відновлення державності в Україні.

6. Демократичні ідеї у політичній думці України І половини XX століття.

7. Особливості розвитку демократичної традиції українського народу в пе­ріод «радянської демократії».

8. Література.

1. Політична спадщина Київської Русі.

2.

Елементи демократизму, згідно з сучасним розумінням істориків, у сус­пільно-політичній практиці Київської Русі були невиразні. Віче в кращому випадку було певним корективом княжо-дру­жинного управління, але воно не було самостійним органом демократич­ного впливу. Демократичний потенціал держави залишався незначним навіть тоді, коли Галицько-Волинське князівство перетворилося на могутню державу, модель управління якої відповідала тогочасним європейським зразкам, а суспільне життя з часом аку­мулювало елементи магдебурзького права та західної юридичної практики.

Для суспільно-політичної думки часів Київської Русі характерні патріотизм, гуманізм, демократизм, уболівання за біди, що випадали на долю країни у зв'язку з міжкняжими розбратами, татарською навалою та іншими трагічни­ми подіями. Однак, як і в більшості середньовічних держав, тут було відсутнє науково-теоретичне осмислення понять людської свободи, народовладдя тощо. У Київській державі діяло воєнізоване князівське державне правління, яке спиралося передусім на силу, а не на право. Ні християнство, ні мораль, ні правові норми ще не стали на Русі ті­єю основою, яка б забезпечила стабільне функціонування великої держави на демократичних засадах.

2. Демократична традиція українства в XIV-XVI ст.

З XIV ст. більша частина українських земель перебувала у складі Великого Литов­ського князівства, а згодом — Речі Посполитої. Якщо до Першого Литов­ського Статуту 1529 р. на цих землях зберігалися найсуттєвіші риси сус­пільного устрою Київської Русі, то з політичним піднесенням польської шляхти напередодні Люблінської унії 1569 р. розпочалося форсоване копі­ювання польської моделі — так званої шляхетської демократії, за якої ко­ролівська влада обмежувалася двопалатним сеймом та постійно діючою королівською радою; шляхті гарантувалися громадянські права і свободи.

Починаючи з XV ст., в українських землях спостерігається стрімкий прог­рес культури і освіти, хоча ні вищих, ні навіть середніх освітніх закладів то­ді ще не було. Вагомим внеском у загальноєвропейську скарбницю гуманіс­тичної думки стала творчість українських гуманістів І.Верещинського, М.Смотрицького, К.Саковича, І.Потія, С.Почаського.

С. Оріховський (1513-1566) один з перших у Європі розпочав розробку ідеї природно­го права. У «Напученні» важливе місце посідали проблеми ефективного функціонування державної влади: функції сенату, повноваження судової влади, унормування відносин між світською та духовною владами, окреслювалася ідея розподілу влад, яка у західноєвропейській політико-правничій літературі на повну си­лу зазвучала лише через одне-два століття. С. Оріховський став першим вітчизняним теоре­тиком гуманістичної політики і свободи: він вказав на головний стрижень, яким вважав закон, зако­нослухняність та правопорядок. Однак загалом його концепція була теоре­тичним обґрунтуванням засад шляхетської станової демократії, яка не передбачала громадянських прав і свобод для нижчих станів, а тим більше їхньої участі в управлінні державою.

Берестейська унія (1596), сприйнята основною частиною українців як но­вий наступ Польської Корони на духовну свободу, спричинилася до активі­зації релігійної боротьби. Ідеї Реформації в Україні віддзеркалилися у гостро полемічній (X. Філалет, І. Вишенський, В. Суразький та ін.) та культурно-освітній (С. та Л. Зизанії, Ю. Рогатинець, К.-Т. Ставровецький) течіях полі­тичної думки XVII ст. — дивовижного плетива консервативно-традиціоналістських та демократичних ідей, серед яких найбільшою демократичністю вирізнялися твори X. Філалета.

Другою течією української політичної думки періоду Реформації була культурно-освітня (братська). Братства фактично закладали основи україн­ського просвітництва, виступали активними суб'єктами в організації справи національного і духовного відродження у другій половині XVI - у XVII ст.

3. Демократичні традиції козацько-гетьманської доби.

Епоха козаччини (кінець XV ст. - друга половина XVIII ст.) залишила глибокий слід у народній пам'яті, істотно впли­нула на менталітет нації, систему цінностей, соціальних, державно-політич­них, національних, конфесійних та індивідуально-особистісних уявлень про ідеали правди, справедливості, гідності. Війську Запорозькому Низовому справді були притаманні деякі риси де­мократичної республіки. Тут не існувало феодальної власності на землю і кріпацтва; панувала формальна рівність між усіма козаками (право користу­вання землями та іншими угіддями, участі у радах та ін.). Усі органи управ­ління були виборними, їх діяльність контролювалася Січовою радою (ко­лом). Характер громадських взаємин і навіть обряд обрання старшини свід­чив про глибоко вкорінений демократизм козацької спільноти.

Однак козацька де