Сутність лібералізму

Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана

Кафедра політології

Реферат

з курсу «Політологія»

на тему: «Сутність лібералізму»

Виконав:

студент 2 курсу,

спеціальності ЕЕП203, 3 групи

Снєгірьов М.О.

Київ – 2010

План

Вступ

1. Ліберальний – Liber (лат.) – вільний

2. Розвиток ліберальної думки, історичні етапи

3. Розвиток лібералізму у світі

Висновки

Список літератури

Вступ

В цій роботі я обрав таку політичну течію, як лібералізм. На мою думку це одна з найактуальніших проблем, серед існуючих. Оскільки нині існуючі державні утворення мають ознаки лібералізму. Саме ознаки, оскільки в цій роботі стоїть питання про той лібералізм до якого прагне дорости кожне суспільство. Схоже де що на «утопію» К. Маркса, що до комунізму.

Перш за все розглянув сам корінь течії, ідеології. Її трактовка в різних епохах.

Далі більш детально сама еволюція лібералізму як політичної течії з схематичною візуалізацією.

Останнім питання розглянуте саме питання лібералізму в світі с точки зору Френсіса Фукуями Йосіхіро.

1. Ліберальний – Liber (лат.) – вільний

Лібералізм, течія, в корені якої розуміється поняття, свобода. Інакше кажучи, свобода слова, рівноправність. Проте його трактовка в різні епохи і різних кутках світу мала своє значення.

Більш детально, саме слово «ліберальний» походить від лат. liber («вільний»). Тит Лівій в «Історії Риму від заснування міста» описує боротьбу за свободу між класами плебеїв і патриціїв. Марк Аврелій у своїх «Міркуваннях» пише про подання «про державу, до закону, рівним для всіх, де визнаються рівність і рівне право на мову; також про єдинодержавію, яке все більше шанує свободу підданих».

В епоху італійського Відродження ця боротьба поновилася між прихильниками вільних міст-держав і Папи Римського. Нікколо Макіавеллі в своїх «Міркуваннях про першу декаду Тита Лівія» виклав принципи республіканського правління. Джон Локк в Англії і мислителі французського просвітництва сформулювали боротьбу за свободу в термінах прав людини.

В російську мову слово «лібералізм» прийшло в кінці XVIII століття а з французького фр. libéralisme і означало «вільнодумство». Негативний відтінок до цих пір зберігся в значенні «зайва терпимість, шкідлива поблажливість, потурання» («Новий словник російської мови» під ред. Т. Ф. Єфремова). В англійській мові слово liberalism також спочатку мало негативний відтінок, але втратила його.

Американська війна за незалежність привела до виникнення першої нації, яка розробила конституцію на основі ідеї ліберальної держави, особливо ідеї, що уряд керує державою за згодою керованих. Французька буржуазія також спробувала створити уряд на основі ліберальних принципів під час Великої французької революції. Автори іспанської конституції 1812 р., що знаходилися в опозиції по відношенню до іспанського абсолютизму, ймовірно, першими ввели у вживання слово «ліберал» для позначення прихильників політичного руху. Починаючи з кінця XVIII століття а, лібералізм став однією з провідних ідеологій практично у всіх розвинених країнах.

Багато початкових спроб втілення ліберальних ідей мали лише частковий успіх і часом навіть приводили до протилежних результатів диктатура. Гасла свободи і рівності підхоплювали авантюристи. Між прихильниками різних інтерпретацій ліберальних принципів виникали гострі конфлікти. Війни, революції, економічні кризи та урядові скандали провокували масове розчарування в ідеалах. У силу цих причин, в різні періоди в слово «лібералізм» вкладався різний зміст. З часом прийшло понад системне розуміння основ цієї ідеології, які стали фундаментом для однієї з найпоширеніших на даний момент політичних систем у світі — ліберальної демократії. [2]

2. Розвиток ліберальної думки, історичні етапи

Мал.1

Класичні політичні ідеології в Європі починаються після Великої французької революції з протистояння консерватизм — лібералізм у питанні: чи можна змінювати усталений традиційний суспільний устрій

Ліберали, на відміну від консерваторів, вважали, що освічений розум здатний поліпшити суспільство. Тоді ж виникає і радикалізм, що прагне докорінної перебудови усіх суспільних інститутів.

Мал. 2

Після серії національних революцій 1848 року в Європі у радикалізмі починають виокремлюватися дві головні лінії — соціалізм та націоналізм. Обидва напрямки декларували перебудову суспільства в інтересах більшості: соціалізм — пригноблених, націоналізм — представників панівних націй. Одночасно в межах консерватизму починають домінувати мотиви захисту національних традицій та інституцій. Соціалізм та націоналізм остаточно виокремлюються як різні ідеологічні напрямки. Радикалізм як щось ідеологічно визначене припиняє існування.

Мал. 3

Виникає соціал-демократія як помірна форма соціалізму, що приймає основні цінності лібералізму. Водночас консерватизм, з одного боку, «лібералізується», а з іншого — набуває помірно націоналістичних рис 3.

Спочатку комунізм та фашизм являли собою крайні форми соціалізму й націоналізму відповідно. У період між світовими війнами вони набирають сили та перетворюються на самостійні політичні ідеології.

Мал. 4

У підсумку с

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать