Український національно-політичний рух 17-19 ст

Міністерство освіти і науки України

Харківський національний економічний університет

Реферат на тему: «Український національно-політичний рух 17-19 ст.»

Студентки 3курсу, 1 групи

Факультету «Облік та аудит»

Ражановської Аліни

Політична думка на теренах України починає розвиватись за часів Київської Русі, коли формується феодальний устрій, розвивається держава і право, політика викристалізовується в досить самостійну сферу суспільного життя. В цей час з'являється "Слово про закон і благодать" митрополита Іларіона, "Руська правда", "Повчання" Володимира Мономаха. Ці та інші документи відображають існуючий стан речей та переважання ідеї централізації державної влади, об'єднання князівств навколо Києва і формування сильної єдиної держави. Висловлюються досить чіткі думки щодо ролі церкви в державі, справедливих законів, відображаються уявлення про ті чесноти, якими повинен володіти державний діяч, князь - відповідальність, мудрість, справедливість, силу і стійкість у боротьбі з ворогами.

У нижній течії Дніпра, за порогами, в 1522-1554 рр. на острові Мала Хортиця Дмитро Вишневецький створив військову формацію - Запорозьку Січ. Термін "козак" спочатку не означало якогось стану чи класу, а лише вказувало на заняття - степові промисли. Козацтво розвивалося на широкій соціальній базі, яка постійно оновлювалася і динамічно змінювалася (бояри, шляхта, міщани і насамперед селяни).

Козацька доба в історії України, яка починається у ХУ сторіччі і продовжується до другої половини ХУІІІ ст.., коли була зруйнована Запорізька Січ, дає не тільки своєрідні зразки соціальної організації суспільства, але й нові політичні ідеї. Козацька держава являла собою досить своєрідне утворення, що ґрунтувалось на принципах свободи, рівноправності, братерства і скріплювалось християнською вірою. Владні посади займались шляхом виборів, але розподілу влади ця держава не знала, оскільки отаман зосереджував у своїх руках і адміністративну, і військову, і судову та духовну владу, а в період походів ця влада взагалі була абсолютною. Маючи суттєві ознаки демократії, ця держава, особливо за часів Б.Хмельницького, явно тяжіє до авторитаризму

Перемоги військ Б. Хмельницького навесні і восени 1648 р. підірвали не лише військові сили, а й політичні та ідеологічні підвалини Польської держави, ліквідували її зверхність на Наддніпрянській Україні і були основними чинниками у відродженні української державності.

Б. Хмельницький висунув власну програму Української козацької держави, в основі якої лежала ідея української соборності. Хмельницький синтезував ідею старої княжої України-Руси з новою ідеєю козацької державності. Він був першим і, на жаль, останнім в історії України доби феодалізму політиком, який зумів не лише очолити боротьбу за національну незалежність, а й за допомогою гнучкої соціально-економічної політики об'єднати для досягнення цієї мети зусилля різних класів, станів і груп українського суспільства. Хмельницький не лише висунув завдання створення незалежної держави, до складу якої мали ввійти всі етнічно українські землі, а й зробив усе можливе для його розв'язання.

Характерна ознака суспільного життя козацтва -демократизм. Демократичні засади стали основою формування козацької республіки, що викликала захоплення багатьох учених і політичних діячів. Республіканські принципи, вироблені в козацьких колах майже столітнім життям козацької республіки, були перенесені на нове військово-народне управління.

На Січі порядкувала громада. Всі справи - військові, господарські, покарання і помилування винних, вибори січової старшини, зовнішні зносини і т.д. - вирішувала Січова рада, на якій всі козаки користувалися рівним правом.

Вищою владою на Січі були військові чиновники - кошовий отаман, військовий суддя, військовий осавул і військовий писар. Вони відали військовими, адміністративними, судовими духовними справами. Кошовий отаман (гетьман) Війська Запорозького був першою особою у цій системі правління. У військовий час він був головним командиром і діяв як диктатор, у мирний час був "конституційним" володарем (був обмежений радою), виконував роль верховного судді, вважався верховним начальником запорозького духовенства, а тому приймав і призначав духовних осіб із Києва в церкви. На час відсутності в Січі він призначав заступника, який звався намісником отамана або наказним отаманом.

На той час судова влада не відокремлювалась від адміністративної влади. Військовий суддя був другою після кошового особою в Запорозькому Війську. Як і кошового, його обирали на військовій раді. Суддями у запорозьких козаків була вся військова старшина. Кошовий отаман вважався великим суддею, оскільки мав верховну владу над усім військом. Військовий суддя лише розглядав справи, давав поради сторонам, а ріщення належало давати кошовому. Під час походів чи у віддалених куренях вершили судові справи полковник разом із писарем та осавулом. В основі судочинства лежали предківські звичаї й одвічні порядки, на яких будувався весь лад запорізького козацького життя.

Після укладення Преяславської угоди доля української державності вирішувалась у взаємовідносинах України і Росії. Тогочасна українська політична думка відображала особливості цих відносин та політичний устрій козацько-гетьманської держави, особливо виразно це вдалося зробити П. Орлику.

Надзвичайно важли