Ідеальна держава Платона

Міністерство фінансів України

Буковинська державна фінансова академія

Кафедра гуманітарних дисциплін

Реферат на тему:

„Ідеальна держава Платона”

Виконала

студентка І курсу

групи МС – 13

Гайдиш Н.О.

Викладач:

Никифорук М.П.

Чернівці - 2006

Зміст

1.Вступ........................................................................................................3

2. Давньогрецький поліс як тип суспільного і державного устрою......4

3.Ідеальна держава Платона......................................................................6

4.Висновок..................................................................................................13

5. Використана література.........................................................................14

Вступ

Якщо глянути на політичну карту світу, то можна побачити, що наша планета складається з держав. На сьогоднішній час кожна держава намагається бути ідеальною. Протягом багатьох століть політики намагалися дати визначення та розтлумачити щож таке ідеальна держава.

Нашу подорож у минуле, в історію політико–правової думки, неможливо уявити собі без тривалої «зупинки» на території Стародавньої Греції. Адже тут зародилась наука про політику. Саме тут з'явились РЕАЛІСТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ ВЛАДИ (на відміну від її міфологічних тлумачень), що, в свою чергу, спонукало до виникнення нового суспільно–державного устрою, до утвердження ДЕМОКРАТИЧНОГО ПРАВЛІННЯ.Поява таких новацій значною мірою зумовлювалась специфікою суспільно–політичного ладу в давній Греції.

Своє бачення ідеальної держави висунув Платон. На противагу реалісту Сократу, грецький мислитель Платон (427–347 pp. до н. є.) розвинув у своїй філософії таку політичну надбудову, такий «ідейний каземат» (у формі утопічної концепції державного правління), виникнення якого ознаменувало початковий рух політичної теорії у напрямку, м'яко кажучи, далекому і від людської свободи, і від реально втілюваних можливостей державної влади. Сказане, звичайно, не означає, що творчу ідейно–політичну спадщину Платона слід оцінювати однозначно і то лише суто негативно. Зовсім ні. У ній міститься багато значних ідей із галузі гносеології (теорії пізнання), мистецтва, сфери культури тощо. Та й у теорії політики він залишив для нащадків щедрий ужинок аналітичного матеріалу, осмислення якого протягом століть і тисячоліть мало повчальне значення. Тим більше в галузі держави і права, політики

Давньогрецький поліс як тип суспільного і державного устрою.

Нашу подорож у минуле, в історію політико–правової думки, неможливо уявити собі без тривалої «зупинки» на території Стародавньої Греції. Адже тут зародилась наука про політику. Саме тут з'явились РЕАЛІСТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ ВЛАДИ (на відміну від її міфологічних тлумачень), що, в свою чергу, спонукало до виникнення нового суспільно–державного устрою, до утвердження ДЕМОКРАТИЧНОГО ПРАВЛІННЯ.

Поява таких новацій значною мірою зумовлювалась специфікою суспільно–політичного ладу в давній Греції.

Країна тоді складалась із незалежних ПОЛІСІВ, тобто невеликих, інколи й зовсім крихітних, держав. «Поліс», нагадаємо, дослівно перекладається як «місто–держава». В його володіння входили місто і прилеглі до нього поселення. Полісна організація спиралася на економічний та політичний суверенітет*, який поширювався на всю полісну територію, передбачав для кожного громадянина можливість, а часто й обов'язок брати участь у вирішенні державних питань, у визначенні долі своєї батьківщини. Тим самим поліс виступає в історії як реальна єдність політичної структури і громадянського суспільства – єдність, що сприяла розвитку полісного патріотизму, духу рівноправності й свідомого виконання законів вітчизни, які, як правило, закріплювались у вигляді писаної конституції.

КОНКРЕТНІ ФОРМИ ПОЛІСНОГО УСТРОЮ ВІДЗНАЧАЛИСЬ ВЕЛИКОЮ РІЗНОМАНІТНІСТЮ, ПОВ'ЯЗАНОЮ З ТЯЖІННЯМ КОНКРЕТНИХ ДЕРЖАВ ДО ДЕМОКРАТИЧНИХ ЧИ ОЛІГАРХІЧНИХ СТРУКТУР. ЦЕ ВИЯВЛЯЛОСЬ НА ПРАКТИЦІ В РІЗНОМАНІТНОСТІ РОЗПОДІЛУ ВЛАДИ МІЖ НАРОДНИМИ ЗБОРАМИ ГРОМАДЯН І ВЕРХОВНОЮ РАДОЮ (У РИМІ ПІЗНІШЕ – СЕНАТОМ), ЯКА ІСНУВАЛА У КОЖНОМУ ПОЛІСІ.

Полісне життя у греків складалось так, що воно, здається, просто не могло не стимулювати розвиток суспільно–політичної думки. Його загальною рисою, починаючи з VII–VI ст. до н. е., була боротьба між родовою АРИСТОКРАТІЄЮ (це була спадкоємницька знать із сімей рабовласників) і торгово–ремісничими колами, які разом із значними прошарками селян складали основу ДЕМОКРАТІЇ. Залежно від переваги тієї чи іншої сторони державна влада у полісах набувала форми чи то аристократичного правління (наприклад, у Спарті), чидемократії (як в Афінах). При цьому існували й перехідні форми: олігархія, правління тиранів і т. д.

Соціальне «тертя» між аристократами і демократичними низами, політичне суперництво між ними часто «викрешувало» небезпечні іскри розбрату, з яких подеколи розгоралось і потім довго не вщухало полум'я внутріполісної чи навіть міжполісної війни (однією з них була хрестоматійно відома усім Пелопо–неська війна). Траплялось, правда, що гострі соціальні міжусобиці заганялись углиб суспільного життя, підступно тліли серед дрібних внутріполісних незгод, примушуючи інколи легко здригатись то «демос», то «арістос», аби потім зненацька – вулканоподібно – струсонути увесь поліс жорстоко–кривавим переворотом...