Політичні кризи другої половини XX сторіччя

Термін «боргова криза» виник в 1982 р., коли нафтовидобувна країна Мексика заявила про те, що більше не в змозі виплачувати борги й хоче переглянути питання про свою заборгованість. Насправді, уперше боргова криза виявилася в 1980 р. у Польщі, що взяла багато позик в 1970-е рр., коли уряд Герека, зштовхнувшись із серйозними проблемами в області виплати боргу, як часткове рішення проблеми вирішило понизити зарплату. У результаті виникла «Солідарність». Польське комуністичний уряд потрапив в скрутний стан, оскільки став застосовувати в цій ситуації рекомендації МВФ, незважаючи на те, що МВФ до неї з таким проханням не звертався. Всім країнам, які опинилися у аналогічному положенні (не в останню чергу, африканським), МВФ рекомендував проводити зниження видатків (зменшення імпорту й скорочення виплат по допомогах соціального забезпечення) і збільшувати експорт (при збереженні низьких зарплат або їхньому зниженні за рахунок переорієнтації виробництва із продуктів внутрішнього користування на будь-які товари, які можна було відразу ж продати на світовому ринку). Засобами натиску, що задіє МВФ для проведення в життя його малоприємних дій, було припинення короткострокової допомоги всім урядам Заходу в тому випадку, якщо дана держава відмовлялася проводити що нав'язується МВФ політикові; через це (в умовах боргової кризи) виникала ймовірність державної неплатоспроможності. Одна за іншою африканські країни повинні були підкорятися цьому натиску, хоча ні однієї з них не вдалося з таким успіхом виплатити великий державний борг, з яким в 1980-х рр. виплатила його Румунія Чаушеску, до великої радості МВФ і великому невдоволенню румунського народу.

«Боргова криза» в Африці знайшов своє відбиття в багатьох важких проявах: голоді, безробітті, значному погіршенні інфраструктури, громадянських війнах і розвалі державних структур. На півдні Африки виниклі труднощі супроводжувалися дестабілізацією режиму апартеїду в ПАР, що доживали останні дні в боротьбі з давно що вже охватили континент визвольним рухом, - яке досягло Йоганнесбурга лише в 1994 р. Проте, ми не зможемо дати вірну оцінку труднощам, з якими зштовхнулася Африка в 1980-х рр., якщо будемо розглядати сформоване там положення у відриві від більше масштабних проблем економіки в цілому. Боргова криза, звичайно, мав місце й в інших регіонах миру, причому з погляду абсолютної величини заборгованості, він особливо сильно виявився в Латинській Америці. Боргова криза третього миру (і соціалістичного блоку) означав припинення надання нових позик цим країнам. І дійсно, було зовсім очевидно, що потік грошей в 1980-е рр. був спрямований з Півдня на Північ, але ніяк не у зворотному напрямку.

Проте, проблема прибуткового розміщення прибавочної вартості аж ніяк не зникла у зв'язку з відсутністю досить вигідних виробничих можливостей для вкладення капіталу. Крах позичальників в 1970-е рр. (включаючи африканські держави), поза всяким сумнівом, був проблемою самих позичальників, але разом з тим він створював серйозні проблеми для кредиторів, яким були потрібні гроші, щоб позичати їх іншим позичальникам. В 1980-е рр. вони знайшли двох нових цілком серйозних позичальників: найбільші корпоративні підприємства миру й уряд Сполучених Штатів.

Період 1980-х рр. запам'ятається в корпоративному світі як час високоприбуткових, але ненадійних облігацій і поглинання одних корпорацій іншими. Що ж тоді відбувалося? По суті справи, величезні гроші були вкладені в придбання корпорацій, головним чином для того, щоб переробити їхню структуру, продати прибуткові підприємства, а інші їхні підрозділи розформувати (звільнивши в ході цього процесу робітників). У підсумку виробництво не збільшилося взагалі, але зате неймовірно зросли борги за куплені корпорації. Слідством цього стало банкрутство багатьох промислових корпорацій і банків. Якщо вони були досить великими, коли ставало ясно, що банкрутства уникнути не можна, втручалися держави й «рятували їх», щоб уникнути негативних політичних і фінансових наслідків. У результаті цього процесу, як, наприклад, у випадку зі скандалом ощадно-позичкових асоціацій у Сполучених Штатах, ділки, що відвертали операціями з ненадійними облігаціями, на цьому сильно нагріли руки, а розплачуватися за це довелося американським платникам податків.

До величезного рахунку, що складалися із корпоративних боргів, як це мало місце в Сполучених Штатах, додався величезний борг військових. Період перебування у влади Рейгана врозріз із його власними широкомовними заявами, означав активне посилення державного втручання в економіку Сполучених Штатів і привів до значного збільшення чисельності бюрократії. В економічному плані при Рейгані був скорочений рівень федерального оподатковування для найбільш багатої частини населення (що привело до подальшого росту внутрішньої поляризації) при одночасному значному збільшенні військових видатків (що в якімсь ступені скоротило рівень безробіття). Але в 1980-е рр. Сполучені Штати в результаті численних позик стали випробовувати на собі ті ж самі проблеми, що й третій мир. Проте, тут була одна істотна відмінність: МВФ не міг нав'язати Сполученим Штатам ту політику, проведення якої він рекомендував іншим країнам. А самі Сполучені Штати не хотіли її собі нав'язувати по політичних причинах. І в ході цього процесу економічне становище Сполучених Штатів у порівнянні з їх найбільш сильними конкурентами (Західною Європою і Японією) постійно слабшало саме в чинність військової спрямованості американських інвест