Політична наука

Політична наука

Вступ

Сучасна політична наука на Заході володіє поряд рис і властивостей, які її підняли на дуже високий рівень у ряді гуманітарних наук. Про роль і значення політології в сучасному суспільстві можна судити тільки проаналізувавши основні напрями дослідження і методологічну основу науки. Сьогодні прийнято виділяти 4 напрями досліджень методів в зарубіжній політології.

Порівняльні політологічні дослідження - тобто використовуються дослідження з одного питання в різних країнах, з метою подальшого зіставлення і знаходження точок зіткнення або роз'єднання.

Дослідження в області міжнародних проблем - тобто дослідження розвитку цивілізації і глобальної залежності економіки різних країн один від одного. Має справу з такими проблемами як війна і мир, зовнішня політика, регіональна інтеграція, влада в міжнародному співтоваристві, проблеми національної і міжнародної безпеки.

Дослідження відносин між Сходом і Заходом - в цій області особливу увагу надається проблемам пост авторитарного розвитку багатьох країн.

Дослідження динаміки громадської думки - увага до переваг виборців, формування іміджу і методів, а так само інструментам проведення виборчих кампаній.

Наскільки повно реалізуються ці дослідження сьогодні, можна бачити на прикладі США. В цій країні політологія має серед гуманітарних наук особливо високий авторитет, в цій області працює велике число дослідників, також в багатьох вузах політологія викладається як обов'язкова учбова дисципліна.

1. СТВОРЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ

Розвиток політичної науки не можна вважати «гладким». Якщо і є щось постійне в її історії, так це те, що в кожному поколінні були одна або декілька груп, що виражали незгоду з якимись загальноприйнятими речами, пише Фріман. Така здорова критика і перегляд норм, що встояли, сприяють розвитку дисципліни.

Ті «політичні курси», які викладалися до 1880-х років, включали філософію, історію державної влади і основи права, політичну економію. До Громадянської війни справжнім політологом можна рахувати лише Френсиса Лібера, німецького іммігранта, що викладав спочатку (в 1835 р.) в Південнокаролінському, а потім в Колумбійському коледжі (з 1858 по 1872 р.). Коли політична наука стала більш менш вимальовуватися як дисципліна, німецька університетська освіта була моделлю, з якою копіювалося американське. Всіх молодих фахівців в області соціальних наук, особливо істориків і політологів, було прийняте відправляти до Європи для подальшого навчання. Це пояснювалося тим, що «суха і консервативна освіта» в Америці XIX в. не сприялорозвитку талантів студентів. В Німеччині, навпаки, панував дух свободи, а перевага віддавалася оригінальним дослідженням. Студентам-історикам і політологам пропонувалося використовуватипершоджерела, якими вважалися періодичні видання, мемуари, документи, листи і т.п. В німецькій науці переважав компаративістський історико-аналітичний підхід, який був перенесений і в американську науку і панував в ній майже два покоління.

Батьком американської політичної науки можна рахувати молодого ветерана Громадянської війни, випускника Емхерста Джона У. Берджеса, який після отримання диплома на батьківщині продовжував навчання в Німеччині. Тим самим був встановлений початок створенню національної школи політичної науки.

Перше покоління американських дослідників використовувало запозичені у німецьких істориків і політологів методи і підходи. З настанням XX в. стало можливим говорити про американізацію політичної науки. В 1908 р. з'явилися дві книги, що зробили на неї величезний вплив.

Крупною фігурою, що вплинула на становлення політичної науки, став Чарльз Мерріам, що очолював відділення політичної науки в університеті Чікаго. Деякі називають Мерріама символом «дисциплінарної шизофренії», оскільки він ратував за те, щоб ця наука була саме політичною і дослідження велися тільки в області політики. Це був учений-практик, для якого важливіше «робити» науку, ніж вивчати її теорію і методологію. Його схильність до наукових експериментів, емпіричним кількісним методам значною мірою вплинула на наступні покоління політологів, зокрема на Л. Уайта, Г. Госнелла, Г. Лассуелла, Г. Алмонда, Д. Трумана і ін.

Описуючи становлення політичної науки як дисципліни, Фріман відзначає, що на цей процес постійно впливали об'єктивні зовнішні дії.

Надалі на становлення політичної науки впливали національні кризи: велика депресія, війна у В'єтнамі, соціальні рухи 60-х років.

Нестабільність в Європі в міжвійськові десятиріччя 20-30-х років викликала «рєєвропєїзацию науки» в Америці, і величезна роль в цьому процесі належить іммігрантам 30-х років, кращим соціологам і політологам Європи, таким, як X. Арендт, До. Дойч, А. Діамант, У. Ебенштейн, X. Еулау, До. Фрідріх, Е. Хаас, З. Хоффманн, X. Кельзен, Р. Киссинджер, X. Моргентау, Ф. Морштейн Маркс, Ф. Ньюман, Л. Страусі.

Необхідність соціальних реформ в рамках Нового курсу, а також тотальна мобілізація під час Другої світової війни визначили потребу в політологах-практиках. На урядові посади призначалися учені-соціологи,біхевіорісти. В 1920-е роки розвивається така область науки, як «державне і муніципальне управління», а в кінці 30-х років створюється Американське суспільство державного і муніципального управління, в 40-е починає виходити «Паблікадміністрейшн ревью» (періодичне видання державної адміністрації). Та