Групи та групові інтереси в політиці

Реферат на тему

Групи та групові інтереси в політиці

ПЛАН.

1. Вступ.

2. Сутність та різновиди групових інтересів.

3. Моделі захисту групових інтересів.

4. Особливості формування групи інтересів у посткомуністичній Україні.

5. Література.

1. Вступ.

Сучасні представницькі демократії функціонують на засадах плюралізму. У дослівному перекладі українською «плюралізм» означає множинність, багатомірність, багатоманітність. Для плюралістичної демократії істотними є організаційні вияви цієї багатоманітності (організаційний плюралізм), наявність груп, які прагнуть і мають змогу захищати свої специфічні інтереси, висту­паючи на політичній арені як організовані сили. Організаційна представленість різноманітних інтересів у політиці створює постійно діючі суперечності. Вони ускладнюють політичний процес, але з цим доводиться миритися, оскільки поки що не знайдено іншого способу формувати уряди, відпові­дальні перед народом, та виробляти політику, в якій більшою або меншою мірою враховане усе розмаїття потреб та інтересів, які є в суспільствах.

Першим, хто теоретично узагальнив проблеми плюралістичного суспіль­ства, був американський мислитель і державний діяч Дж. Медісон. Він стверджував, що конфлікти інтересів є природним явищем для людини і суспільства; що, прагнучи захистити свої інтереси, люди об'єднуються в певні групи — фрак­ції; що неможливо подолати тенденцію до фракційності в умовах свободи, а тому треба прагнути до нейтралізації її негативних наслідків - домінування вузькогрупових інтересів над загальносуспільними, перекоси державної політики на ко­ристь окремих груп та розбрат у суспільстві тощо.

На думку Трумена, група інтересів під час своєї еволюції набуває специ­фічних рис та трансформується у інші типи інституцій, котрі намагаються досягти своїх цілей за допомогою урядових організацій. Такі групи він нази­вав політичними групами інтересів , або групами тиску . В той же час група тиску не є чимось якісно відмінним від групи інтересів: кожна група на будь-якому ступені свого розвитку здійснює різного роду тиски на уряд і корис­тується допомогою урядових організацій.

Головним центром владного розподілу ресурсів є держава. Тому групи, що конкурують між собою, шукають доступу до неї і домагаються найвигіднішого для себе розподілу ресурсів. Така групова конкуренція не порушує рів­новаги у суспільстві й сприяє підтримці стабільності існуючої політичної системи. В умовах множинності (плюралізму) груп, жодна з них не в змозі абсолютно домінувати у суспільстві та підпорядкувати усю політику держа­ви на користь лише своїм інтересам. Впливаючи на політичний процес і прийняття політичних рішень, групи забезпечують стабільність у суспіль­стві, підвищують рівень політичної участі громадян в управлінні державою.

Французький вчений М. Дюверже акцентує увагу на відмінності груп інтере­сів від політичних партій, на вторинності для них політичної діяльності та намагання постійно впливати на владу, не делегуючи при цьому (принаймні офіційно) людей у владні структури. З точки зору Дж. Вілсона групи інтересів (або групи тиску) — це організації, що шукають ка­нали впливу на уряд, але, на відміну від політичних партій, вони не мають намірів контролювати його.

2. Сутність та різновиди групових інтересів .

Майже у всіх країнах групи інтересів є ланкою зв'язку, своєрідною трансмісією між суспільством і державою. Відповідно до цього, в українському енциклопедичному словнику групи інтересів визначено як «об'єднання людей, які, виходячи з певних інтересів або потреб, висувають вимоги до інших груп суспільства чи суспільства в ці­ лому, з метою підтримати або поліпшити свої позиції, досягти певних ці­ лей».

Різноманітність організаційних форм, у яких існують групи інтересів, від­дзеркалюється в поняттях, якими їх позначають: «об'єднання», «асоціація», «спілка», «організація», «клуб», «рух», «комітет» тощо.

Типології груп інтересів. Класифікація здійснюєть­ся на підставі різних критеріїв, найголовнішими з яких є: ступінь органі­зованості, мета і спрямування групової діяльності, а також способи їх дій. Вони ж є підставою для поділу груп інтересів на захисні, проблемні та інституційні, явні і приховані, жорстко організовані і розмиті, легальні й нелегаль­ні тощо.

Найпоширенішими і найтиповішими є спілки інтересів — групи асоціа­тивного типу, що створюються задля артикуляції, захисту і задоволення власних потреб та інтересів . Вони мають чітку формальну структуру і право­вий статус. До таких груп належать профспілки, бізнесові спілки (Україн­ська спілка промисловців та підприємців), молодіжні, жіночі, етнічні, релі­гійні об'єднання, товариства споживачів, асоціації для проведення вільного часу та інші. Іноді до спілок інтересів відносять лобістські організації та гру­пи тиску.

Лобістські організації — це формально зареєстровані або тіньові об'єднан­ ня, спілки та контори (бюро), які допомагають певним групам інтересів розв'язувати їхні проблеми, використовуючи свої зв'язки, минулий чи набу­тий авторитет у «коридорах влади». Специфіка полягає в їхньому посередництві (а не за­хисті своїх власних інтересів), зорієнтованості на політичну владу та відсут­ності неполітичних форм діяльності. Як правило, активність лобістських організацій зосереджена в