Державне управління та його організуюча роль у суспільстві

Реферат

на тему

Державне управління та його організуюча роль у суспільстві

Побудова демократичної, правової держави потребує чіткого наукового уявлення про ознаки, особливості, властивості, характерні риси управління, що притаманні всім суспільствам на різних стадіях розвитку. Поряд з цим надзвичайно важливим є розуміння характеру державного управління, здійснюваного у конкретних часово-просторових рамках. Адже процес управління повинен якомога повніше відповідати демократичним принципам, позаяк люди володіють невід'ємним, природним правом на самоврядування. Управління як різновид суспільної діяльності, спрямованої на здійснення планування і керівництво зусиллями людей, виникло на світанку історії людства. Як краще використати зусилля окремих осіб для досягнення бажаних результатів? Це питання було найважливішим і найскладнішим для людства. Багато хто не шкодував сил для його розв'язання, але його вирішення просувалося вперед дуже повільно. Останнім часом до цього питання почали підходити по-новому, орієнтуючись на досягнення наукової методології. Основна теоретико-методологічна проблема управління зводиться до того, що процеси управління притаманні лише складним, динамічним системам, іманентним атрибутом яких є самоуправління, тобто здатність до впорядкування системи, приведення її у відповідність до об'єктивної закономірності даного середовища, до оптимізації її функціонування. Наука розглядає суспільство як цілісну, складну, динамічну, самокеровану систему, розвиток якої підпорядкований об'єктивним законам. Суспільство - найвищий тип соціальної організації - існує тільки тоді, коли саме функціонує як складне цілісне утворення. Таким системам притаманні різноманітні процеси управління. З цим пов'язана і друга проблема - співвідношення стихійного і свідомого, об'єктивного й суб'єктивного в регулюванні суспільного життя. При цьому управління у своїй антиентропійній спрямованості може бути як свідомим, так і стихійним, а вплив на об'єкт за своїм характером - як об'єктивним, так і суб'єктивним.

Об'єктивні закони функціонування і розвитку суспільства діють за посередництва усіх видів регулювання. Управління - це свідоме регулювання суспільних відносин, а за джерелом дії воно є зовнішнім щодо процесу самоуправління. Механізм стихійного управління найбільш яскраво виявляється у капіталістичному суспільстві на ранній стадії його розвитку як ринкова стихія, анархія та конкуренція. Однак це не означає, що на зазначеній та попередніх стадіях розвитку суспільства людина не справляла свідомого, цілеспрямованого впливу на існуючу систему. Питання про ступінь керованості суспільним життям значною мірою залежить від взаємодії соціальних інтересів, оскільки існування і розвиток суспільства - не що інше, як діяльність людини, соціальних груп, пов'язана з реалізацією (досягненням) своїх цілей. Проте людина не може досягти цілей, що стоять перед нею, інакше, як свідомо, бо всі її прагнення і вчинки неминуче опосередковані свідомістю. При цьому цілеспрямована діяльність людей пов'язана з реалізацією їхнього інтересу як усвідомленої потреби, зумовленої їхнім матеріальним буттям, об'єктивною соціально-економічною структурою суспільства. Соціальна мета є явищем більш загального порядку - суспільної свідомості й вираження загальних потреб та інтересів соціальних груп.

Ці положення є найважливішими для визначення сутності соціального управління. Якою ж є його природа, чиї інтереси й прагнення воно виражає? Чи має воно класовий характер, виражає інтереси всього народу, незалежно від соціального зрізу суспільства? Щодо цього у політиці та науці склалися два протилежні погляди. На думку марксистів, свідоме управління, ще втілює соціальні цілі класового суспільства в життя, не може не мати класового характеру. Ідеологи лібералізму заперечують існування загальних соціальних цілей певного класу і говорять про суму індивідуальних воль і прагнень, які збігаються, що забезпечує сукупні дії мас, нації, народу незалежно від соціальної диференціації суспільства. Тим самим вони заперечують і класовий характер свідомого управління. Цей погляд є досить поширеним у країнах вільного підприємництва. Догматично не слід сприймати ані першого, ані другого погляду. Очевидно, істина десь посередині. Відомо, що спеціальні суспільні інститути управління, котрі у тій чи іншій формі завжди існували в суспільстві, утворювалися в інтересах панівних соціальних груп або класів для свідомого впливу людей на процеси суспільного розвитку, для регулювання суспільних відносин. Отже, будь-яка суспільно-економічна формація потребує зміцнення даного способу виробництва, щоб обмежити елементи випадку і просто сваволі. Сила і межі цього впливу зумовлюються природою соціальної формації та ступенем зрілості суспільства. Сучасна буржуазна держава, що зазнає дедалі зростаючого впливу різних соціальних груп населення, не може не враховувати волі й прагнень широких мас населення у своїх управлінських рішеннях і діях. Останні за своєю природою вже не мають яскраво вираженого класового характеру і дедалі більшою мірою віддзеркалюють загальні соціальні цілі суспільства. Хоча не можна повністю заперечувати домінування інтересів найбільш забезпечених верств суспільства в управлінських рішеннях.

Усе це дає підстави зробити такі висновки.

По-перше, управління є особливою соціальною функцією, яка виникає з потреб самого суспільства я