Тенденції розвитку світової демократії

Реферат з основ демократії

Тенденції розвитку світової демократії

Демократія зреалізувалася насамперед у країнах Західної Європи та США. Водночас вона стала предметом жорсткої наукової критики. Критичні підходи вітчизняних і західних вчених пов'язані з розумінням того, що, як і будь-який соціальний, суспільний інститут, демократія не може бути найвищою і кінцевою формою людського співжиття, котра забезпечує всім людям стабільне і благополучне існування. Вона має досить багато недоліків, щоб повною мірою відповідати сучасній політичній свідомості. Ідеали політичної демократії і практика реалізації демократичних принципів, як правило, не збігаються у конкретних суспільствах. Сьогодні немає жодної країни з усіма параметрами демократії. Небезпідставно вважається, що демократія, яку ми спостерігаємо не тільки в Україні, а й у багатьох інших державах, не є в прямому розумінні правлінням народу. Останній обирає відповідний політичний режим, який існує сам по собі, прямує власним курсом до наступних виборів.

Відомий дослідник проблем демократії та відкритого суспільства К. Поппер зазначає, що дійсність не має нічого спільного з теорією, згідно з якою сам народ, усе доросле населення є і має бути по прану реальним, верховним, єдиним законним правителем. Насправді, народ ніде не править. Правлять уряди і, на жаль, бюрократи, наші цивільні службовці або, як їх називав В. Черчилль, наші безцеремонні панове, яких важко, якщо взагалі можливо, примусити відповідати за свої дії.

Капіталістичний розвиток, як відомо, має досить вагомі здобутки у розвитку демократичного устрою суспільства, однак чи дає це підстави говорити про органічний зв'язок, повну адекватність демократії і капіталізму? Подібний політичний фетишизм властивий не всім сучасним західним ученим. Багато з них нещадно викривають больові точки і проблеми капіталістичної демократичної дійсності, їх дослідженням притаманний яскраво виражений соціальний критицизм. Наприклад, П. Кеннеді, один з визначних політологів, не вважає західну цивілізацію якимось ідеальним або навіть оптимальним співтовариством. Він зазначає, що «спроби досягнення гармонії між економічними та політичними структурами ускладнюватимуться тенденціями, що заледве виявлялися трьома поколіннями, а тепер загрожують загострити до краю соціальні відносини і навіть поставити під загрозу саме існування людства». Вчений скептично ставиться до безумовності західної ліберальної моделі для всіх регіонів світу, що важливо мати на увазі й вітчизняним політикам. Водночас він виступає нещадним критиком її американського варіанту.

У 1988 р. відомий фінансист Дж. Сорос випустив книгу під назвою «Криза глобального капіталізму: Відкрите суспільство в небезпеці». І хоча пізніше він заявив про помилковість своїх пророцтв, він і тепер стверджує, що глобальний капіталізм несе реальну загрозу свободі й демократії у глобальному масштабі. Дж. Сорос вважає, що ринок сам по собі є аморальним, і правила гри на ньому встановлені не з метою торжества демократії, а з метою одержання надприбутків.

Сучасне суспільство засуджують за те, що воно не знаходиться на висоті проголошуваних ним цінностей. Це засвідчує існування бідності й расової дискримінації, воєн, гуманітарної кризи, в тому числі у сфері демократії. Дійсність зірвала з демократії ореол надприродного начала, політичного фетишизму. Багато хто з дослідників слідом за Жан Жаком Руссо стверджують: якщо брати поняття демократії у всій строгості його значення, то істинної демократії ніколи не було і не буде. Ж. Ж. Руссо, зокрема, писав: «Якби існував народ, який складався б з богів, то він управляв би демократично». Йдеться про те, що демократія не є найвищою і кінцевою формою, в якій політичний розвиток сягає своєї крайньої точки. Це, звичайно, не означає, що сьогодні немає відносно досконалих демократичних форм політичного устрою, проте демократія все ще залишається завданням, яке лише належить розв'язати. Демократія по-різному і на різних рівнях виявляється у політичних структурах сучасного суспільства. Вона не може бути суто національним явищем, хоча й відображає менталітет конкретного народу. Вона не має своїм вихідним началом антропологічне, етнічне або вульгарно-матеріалістичне тлумачення соціальних і моральних якостей людини. Демократія - явище позанаціональне. Це загальний політичний та соціально-етичний стан людства. Вона відображає розмаїття життєдіяльності людей у конкретних соціально-економічних умовах і є категорією не лише форми, а й змісту влади, ЇЇ сутності. Порушення взаємозв'язку сутності, змісту і форми у сфері владовідносин призводить до деформації демократичних підвалин суспільства, що особливо яскраво проявлялося у Радянському Союзі.

Водночас не можна сприймати демократію як абсолютне явище з раз і назавжди даними атрибутами. Протилежне судження лежить в основі концепції «чистої» (нерідко її називають плюралістичною) демократії. Одним з активних розробників цієї концепції був К. Каутський, за що був підданий жорстокій критиці з боку інших марксистів. В. Ленін писав: «Історик Каутський ніколи не чув про те, ідо загальне виборче право дає інколи дрібнобуржуазні, інколи реакційні парламенти. Історик-марксист Каутський не чув про те, що одна справа - форма виборів, форма демократії, інша справа - класовий зміст даної установи.

Професор Мюнхенського університету Р. Лойфер розуміє під демократією позакласову ідею народного суверенітету з мандатом для кожного з гро