Криза демократії в Україні

Реферат

на тему

Криза демократії в Україні

Свобода, демократія, соціальна справедливість - це не лише гасла політичних партій і рухів сучасної України, а й реальне життя суспільства. За умов, коли стара державна структура зруйнована, а економіка знаходиться ще у незадовільному стані й відбувається процес подальшого зубожіння переважної більшості населення, коли ослаблені складові механізму державного управління, престиж виконавчої і законодавчої гілок влади низький та дедалі зростає апатія населення, проблема свободи, демократії, соціальної справедливості актуальна, як ніколи.

Становище ускладнюється й тією обставиною, що в історії людства політична демократія ніколи і ніде не мала за мету перехід від планового господарства і суспільної власності до ринку й приватної власності. Відомо, що не демократія породжувала приватну власність, а навпаки, приватна власність, вільна торгівля й підприємництво підштовхували суспільний розвиток до політичних і економічних свобод, формування громадянського суспільства й встановлення максимальної незалежності особи від держави. Економічний радикалізм у перехідний період, перманентність так званих реформ з негативним наслідком для країни і народу не сприяють демократичним перетворенням і утвердженню соціальної справедливості.

Ринкові інститути і демократія в Україні тільки-но стають на ноги. Навіть невеликі потрясіння здатні їх похитнути і завалити. У політичному сенсі держава нині являє собою авторитарно-олігархічну систему управління. В економіці склалися квазіринкові відносини, які ринком у класичному розумінні цього слова можна назвати лише умовно. Наша економіка нині, як коктейль: елементи минулого радянського соціалізму змішані з деякими інститутами ринку, що й породило олігархічний напівкапіталізм. Авторитаризм - найхарактерніша риса цього періоду. До речі, приклад Китаю - свідчення того, що перехід до ринку не обов'язково супроводжується розвитком і поглибленням політичної демократії. Але це виняток у політичній історії сучасного світу.

Лише дотримання принципів демократії, ідеалів соціальної справедливості може врятувати українське суспільство від остаточного руйнування. Це стосується всіх - як державних, так і суспільних структур. Зовсім не просто сформувати демократичну владу і відповідний апарат управління в країні, котра ніколи не жила в умовах демократії. Потрібні новий підхід до життя і нове ставлення до дійсності. У населення, особливо у старої та нової бюрократії, немає традицій і звичок мислити й діяти відповідно до демократичних норм і принципів. Однак є одвічне прагнення людини до справедливого устрою життя, демократії, свободи, що й виступає головною гарантією їхнього досягнення.

Слово «демократія» стало таким звичним у нашому лексиконі й часто-густо настільки спотвореним, що справжній зміст цього терміна втрачається. Він має означати не що інше, як народовладдя, тобто владу більшості народу, що поважає права і думки меншості, в тому числі її право на конституювання політичної опозиції з особливими поглядами й оцінками суспільних явищ. Найяскравіше це висловив Вольтер: «Мені ненависна Ваша точка зору, але я готовий віддати життя за те, щоб Ви мали можливість її висловити».

Висока матеріальна забезпеченість народу є найважливішою умовою реальної демократії. Лише матеріально незалежна людина може використовувати всі можливості демократії. У світі є багаті держави, але ж у них живуть і бідні люди. Отже, там не може бути істинної демократії. Демократія і бідність народу - несумісні. Природне прагнення більшості українського народу просто вижити у нинішніх умовах, коли індекс падіння життєвого рівня знаходиться на критичній позначці, не лише знижує соціально-політичну діяльність суспільства, а й викликає апатію, розпач, гіпертрофований песимізм. Держава і люди живуть своїм, не зрозумілим одне одному життям.

Населення повною мірою не сприймає як старий тоталітарний режим, так і новий, який називають демократичним. Люди, таким чином, відкидають повернення до старого, але й не бачать поки що перед собою ясної перспективи. Певне зростання промислового виробництва вже досягнуто, але ми не думаємо про те, наскільки результат цього зростання впливає на поліпшення життя рядового громадянина. Середньостатистичні дані й економічні показники, як і в радянські часи, виконують апологетичну функцію. Вони не мають нічого спільного з реальним життям конкретної людини. При цьому державна статистика не враховує показників «тіньової» економіки, обсяг якої становить понад 40 відсотків у структурі економіки. А, як відомо, «тінізація» суспільства стає негативним фактором, який значно звужує можливості демократичної альтернативи. Зрештою, ще Бісмарк вважав, що є три різновиди брехні: мала брехня, велика брехня і статистика. Якщо оцінювати нашу демократію не як абстрактний ідеал, а як живу реальність, то стає очевидним, що вона має набір формальних атрибутів, котрі не забезпечили сподівання людей, їх права і свободи, не вберегли країну від хаотичного розвитку, а більшість народу - від зубожіння. Це трапилося тому, що для повноцінної демократії немає адекватної матеріальної і духовної бази. Ці соціальні категорії розвиваються в органічній єдності.

Завдання встановити демократичний лад, що засновувався б на цінностях, які якнайповніше відповідають природі людини, є одним з головних положень Декларації про державний суверенітет України та Акта проголошення н