Етнонаціональні відносини й національна політика

"ЕТНОНАЦІОНАЛЬНІ ВІДНОСИНИ Й НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА"

ПЛАН

1. Політичні проблеми етнонаціональних відносин.

2. Етнос і нація в політичній системі суспільства.

3. Етнонаціональний розвиток української держави. Особливості роботи у військових колективах з поліетнічним складом.

Навчальна література:

1. Конституція України. – К., 1996.

2. Політологія: підручник для курсантів вищих навчальних закладів Збройних Сил України / За заг. ред. В.Ф. Смолянюка. – 1 - е видання. – Вінниця: НОВА КНИГА. – 2002.

3. Політологія: посібник для студентів вищих навчальних закладів / За редакцією О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. – К.: "Академія", 2000. (С.117-128).

4. Демчук П.О. Політологія Підручник для слухачів і курсантів ВВНЗ МОУ. – К.: КВГІ, 1998.

5. Юрій М.Ф. Основи політології: Навч. Посібник. – К.: "Кондор", 2003.

6. Закон України „Про основи національної безпеки України” / Відомості Верховної Ради. – №39. – 2003.

Розглядаючи проблему етнонаціональних відносин необхідно підкреслити її актуальність, політичну значимість цього питання в усі часи. Цьому феномену існує, як мінімум, два пояснення. По-перше, з об’єктивної точки зору, розвиток народів Землі призводив до зіткнення і суперництва між ними у боротьбі за економічне, політичне та духовне панування. По-друге, об’єктивною стороною етнонаціональних відносин є прагнення окремих політиків використовувати „національну карту” для досягнення особистих, як правило антигуманних цілей, виходячи з принципу „роз’єднуй та володарюй”. Залишимо далеке минуле для істориків та проаналізуємо кінець 80-х початок 90-х років XX ст.

У період перебудови національні і етнічні проблеми вийшли на перший план, оскільки у Радянському Союзі вважалось, що національне питання вирішене повністю і остаточно. Тому профілактикою міжнаціональних конфліктів не займались належною мірою. І як тільки тоталітарні способи керування населенням послабли, політичне керівництво зіткнулося з проявами етнонаціональної незгоди (Нагорний Карабах, проблема турок-месхетинців, кримських татар, чеченців, поволзьких німців). Перехід від тоталітаризму до демократії, від єдиної держави до незалежних республік потребує нових підходів до проблеми етнонаціональних відносин, побудованих на демократичних принципах.

Недооцінка та ігнорування етнонаціональних особливостей, невміння або небажання регулювати їх, як правило, призводить до конфліктних ситуацій і про це необхідно постійно пам’ятати перш за все політичним діячам.

Етнонаціональні відносини і світовий досвід самовизначення народів

Етнос і нація в політичній системі суспільства

В цій лекції ми розглянемо політичні аспекти етнонаціональних відносин з теоретичної і практичної точок зору. Більш детально зупинимось на характеристиках етнонаціонального буття України, як незалежної, демократичної держави. Проаналізуємо низку ключових понять і законів національного розвитку, їх логічний зв’язок з Конституцією, Концепцією національної безпеки держави, проблемою реформування Збройних Сил України.

Характеристику цього питання необхідно почати з вибору єдиного загальнологічного методу дослідження, яким в нашому випадку буде дедукція (міркування від загального до часткового).

Розглядаючи політичну систему суспільства, ми прийшли до висновку, що вона складається з деяких структурних елементів: держава, партії, трудові колективи, суспільні організації та рухи, ЗМІ. Між всіма цими елементами встановлюються певні політичні відносини, які можуть носити міждержавний, міжсоціальний, внутрішньосоціальний, міжнаціональний, міжетнічний характер, наповнюючи політичну систему практичним змістом. Нація і етнос багато в чому визначають характер держави: форму правління, форму територіального устрою, в залежності від кількості етносів, які складають націю, від історичних, політичних особливостей їх розвитку. (Якщо етноси активно політизуються, то може виникнути необхідність переходу від унітарної держави до федеративної). Прикладом може служити елемент федералізму в Іспанії (Басська автономія), утворення власного парламенту в Шотландії після Референдуму 1997 р; спроба побудови незалежної держави на основі провінції Квебек (Канада).

Волевиявлення нації, як джерела влади, рішуче впливає на спрямованість політичних процесів, особливо при демократії. У тоталітарних та авторитарних державах влада практично не бере до уваги думку свого народу, використовуючи силу (перш за все військово-політичного характеру) для підтримки політичної системи у стані рівноваги, що в кінцевому підсумку, як показала історія, призводить до краху таких типів політичних систем (Австро-Угорська імперія, фашистська Італія).

Таким чином, етнос і нація є активними суб’єктами (і об’єктами) політичного процесу, безпосередньо впливаючи на тип політичної системи, яка склалася у країні.

У західних країнах з кінця XIX – початку XX ст. дуже активно вивчаються проблеми національного і етнічного розвитку у зв’язку з національно-визвольними війнами, крахом імперій і виникненням незалежних держав. Однією з провідних дисциплін у цій галузі є етнополітологія – наука про сутність, характер і форми існування та розвитку етносів (націй і етнонаціональних груп), яка вивчає їх роль і місце в історії людської цивілізації і політичного життя суспільства, а також їх взаємодію з органами державної влади.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать