Генезис вітчизняної політичної думки

Реферат

Генезис вітчизняної політичної думки

План

1. Політичні ідеї українських мислителів Київської Русі,

литовсько-польської доби та козацько-гетьманської держави

2. Основні напрямки розвитку політичної думки в Україні XVIII-XIX ст.

3. Українська політична думка в XX ст.

Література

1. Політичні ідеї українських мислителів Київської Русі, литовсько-польської доби та козацько-гетьманської держави

У VII—VIII ст. у середньому Подніпров'ї склався племінний союз полян, який став основою держави під назвою "Русь" з центром у Києві, її розбудова супроводжувалася появою нової ідеології. Важливою подією було прийняття у 988 р., за князя Володимира Великого, християнства, яке з того часу стало державною релігією. Остання санкціонувала розвиток феодальних відносин, сприяла піднесенню влади київського князя, поширенню писемності, появі оригінальних творів, у тому числі й політичного характеру.

Однією з найбільш ранніх пам'яток давньоруської літератури, де політичним проблемам приділялася значна увага, було "Слово про закон і благодать" Іларіона (1051 — ?), першого київського митрополита слов'янського походження (до нього митрополитів до Києва направляли з Візантії). Автор намагався довести необґрунтованість претензій Візантії на керівництво руською церквою, рішуче наполягав на тому, що князь Володимир хрестив Русь не за вказівкою Візантії, а за своєю власною ініціативою. Так Іларіон прагнув піднести авторитет і незалежність руської церкви.

Політичні ідеї правителів Київської Русі залишили помітний слід у тогочасних літописах. Останні відображали точку зору панівного класу, хоча містили й елементи народної творчості, передаючи певною мірою настрої низів. У Лаврентіївському та Іпатіївському списках до наших часів дійшла "Повість временних літ", яку написали у 1113—1116 рр. ченці Нестор та Сильвестр. Літопис розповідає про те, що рід київських князів сягає до варязького князя Рюрика, нібито запрошеного слов'янами з метою наведення порядку в їх землі. Рюрик оголошувався батьком київського князя Ігоря.

Одна з центральних ідей літопису — єдність Руської землі. Документ ідеалізує державний устрій, встановлений Ярославом Мудрим, коли всі князі називаються братами і всім їм ставиться в обов'язок підкорятися великому князю в Києві. "Повість", даючи характеристику князям, засуджує як їхні усобиці, так і народні повстання.

Сповнене роздумів про державу "Повчання" Володимира Мономаха, де він виступає противником княжих непорозумінь і воєн.

Політична ідеологія Київської держави дістала відображення в "Руській правді". Поява цього документа свідчить про посилення залежності простого люду від феодалів, зміцнення княжої влади. Це кодекс законів Київської Русі, що формувався протягом XI—XIII ст.

Часи феодальної роздрібненості описує видатний художній і політичний твір "Слово о полку Ігоревім". Його автор — прихильник сильної княжої влади. Він засуджує галицьких і володимиро-суздальських князів за те, що вони свою політичну діяльність не погоджують з київським князем. Закликаючи всіх руських князів до єднання, автор "Слова" вимагає від них виконання своїх політичних зобов'язань перед київським князем. Розуміючи, що повне підпорядкування окремих князів владі Києва стало неможливим, він намагається пробудити в них почуття гордості за Русь, закликає їх організувати спільну відсіч кочівникам.

В історії політичної думки важливе місце належить "Молінню Данила Заточника". Центральною темою твору є обґрунтування єдиновладдя князя. Автор досліджує причини могутності окремих князівств, закликає приймати більш виважені рішення, проводити миролюбну політику, засуджує безглузді феодальні міжусобиці.

Отже, княжа влада була основою державного управління в Київській Русі. За порадою й підтримкою князь звертався до боярської думи — органу, що сформувався із старих членів дружини, чимало з яких були нащадками варязьких ватажків чи слов'янських племінних вождів. Пізніше у думі дістали місце й церковні ієрархи. Функції думи ніколи чітко не визначалися, а князь не був зобов'язаний радитися з нею, хоча й не ігнорував її думки, аби не втратити свого авторитету.

У XIV—XVI ст. політичні події розвивалися у несприятливому для Русі напрямі. Після монголо-татарської навали вона перестала існувати як самостійна держава, а її землі опинилися в складі Литви, Польщі та Московії. Суспільно-економічний розвиток характеризується подальшим зміцненням феодальних відносин.

Опозиція феодалізму виявлялась як у вигляді збройних повстань під релігійними гаслами, так і у формі вчень, які суперечили офіційній ідеології, тобто відвертих єресей. Виражаючи тією чи іншою мірою інтереси народу, єретичні течії були, по суті, носіями передових для свого часу ідей гуманізму та Реформації.

у 50 — 70-ті роки XVI ст. в Україні відома діяльність єретиків Косого, Артемія, Вассіана, Ігнатія та ін. Зокрема, Ф. Косий обстоював соціальну і національну рівність, заперечував світську та церковну влади, необхідність існування храмів і монастирів.

Епоха ідейної боротьби з католицизмом висунула плеяду письменників-полемістів, які у своїй творчості порушували проблеми національної та релігійної незалежності України. До них належали С. Зизаній, Г. Смотрицький, І.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать