Політичні погляди Ж. Ж. Руссо

Політичні погляди Ж. Ж. Руссо

Суспільний договір як першооснова держави в працях Руссо

Жан-Жак Руссо - найбільший представник демократичного лівого флангу Просвітництва, пристрасний поборник соціальної справедливості, творець філософсько-політичних трактатів, що стали вільно або мимоволі основою ідеології Великої французької революції. Твори Руссо викликали в пам'яті нащадків або ненависть, або захоплення, але тільки не байдужість або академічний інтерес.

Жан-Жак Руссо народився в Швейцарії, в Женеві. Син женевського чиновника, Руссо в своїх мандрах пізнав позбавлення і знегоди простих людей. Популярність йому принесли такі твори, як: “Міркування з питання: чи сприяло відродження наук і мистецтв поліпшенню вдач?”, що одержало в 1750 р. премію Діжонськой академії; “Міркування про походження і підстави нерівності між людьми” (1754); “Про суспільний договір, або принципи політичного права” (1762). Руссо був автором найпопулярнішої книги XVIII в. “Нова Елоїза”, а його педагогічний роман “Еміль” одержав особливо високе визнання представників німецької культури - Канта, Гердера, Гете, Шиллера та ін.

Під час Великої французької революції культ Руссо досяг свого апогею. Колишній кумир світла став духовним вождем якобінців і санкюлотів. Марат, Сен-Жюст, Робесп'єр присягалися його ім'ям. Робеспьер не розлучався з книгами Жан-Жака. “Еміль” був його Біблією, а трактат “Про суспільний договір” - Євангелієм. Під час Реставрації не тільки аристократи, але і ліберальні буржуа з жахом вимовляли ім'я Руссо, воно викликало образ гільйотини.

Однією з центральних етичних і соціально-політичних концепцій Ж.-Ж. Руссо є егалітаризм - пристрасна проповідь майнової і соціальної рівності людей. Руссо блискуче розкрив ідеологічний і психологічний механізм виникнення соціальної нерівності, продовжуючи, подібно до Н. Макиавеллі, досліджувати тему “обманщиків і обдурених” в історії політичної думки. Золоте століття суспільної рівності було погублене, на думку Руссо, із-за підступності і хитрості одних і простодушності і недалекоглядності інших. В ході такого “хитрого обману” верхівкою родової общини рядових її членів з'явився інститут приватної власності на землю, не обмеженої ніякими розумними рамками. Це привело до різкого майнового розшарування, а потім - до війни багатих проти бідних.

Проте Руссо не виступав проти приватної власності взагалі. Власність є умовою реалізації свободи індивіда, тому в якості цивільного права власність в деяких відносинах важливіша, ніж свобода. Але таке завдання може виконати тільки власність, розміри якої життєво необхідні людині-трудівнику. Тоді власність перестає бути злом, вона стає регульованою і контрольованою асоціацією вільних і рівних трудівників, невідчужуваним правом кожного і всіх громадян “держави розуму”.

Остаточно індивід втратив свободу в результаті нового “обману”. Багаті хитрістю і таємними маніпуляціями схилили бідних до договору про утворення держави, яка із самого початку створювалася як орган охорони приватної власності і було порочним за природою своєю. Виникнення політичної влади означало затвердження відносин панування і поневолення. Таким чином, всі існуючі політичні режими - демократія, аристократія, монархія - аномальні. Вони залежать від розподілу земельної власності, від майнових відносин. Всі ці форми держави неминуче вироджувалися в тиранію.

Виникнення деспотизму - слідство переважання в душі сучасної людини самолюбства, самокорисливого приватного інтересу; який штовхає його на егоїстичне свавілля.

Альтернативою існуючому “аномальному” суспільному пристрою повинно стати, по Руссо, “Державу розуму”, засновану на “суспільному договорі” нового типа. Одним з центральних понять цього нового суспільного договору, є, по Руссо, “загальна воля”, що утілює суспільний інтерес всіх громадян держави, що, на думку Руссо, виключає самокорисливість і свавілля приватного інтересу.

Поняття “суспільний договір” і “загальна воля” мають у Руссо і моральний аспект. Суспільний інтерес Руссо нерозривно пов'язував з поняттям громадянського обов'язку, усвідомленого кожним як свій власний інтерес, як моральний борг. Громадянин “розумної держави” - це той, хто подолав свій корисливий приватний інтерес, звільнився від нього, загартувавши свою волю для служіння всім і самому собі. Допоможе народу зробити це моральне оновлення, на думку Руссо, Законодавець. У Руссо - це міфологічний персонаж і не піддається причинно-історичному поясненню. Це одночасно і соціальний інженер, і соціальний терапевт, що виліковує всіх і кожного від переваги своїх приватних інтересів, це і вихователь вдач, але тільки не політичний диктатор, що підноситься над суспільством, подібно до монархічного деспота.

В результаті суспільного договору створюється Республіка, або Політичний організм (як ціле, як “загальне Я”), який іменується Державою, коли він пасивний, і Сувереном, коли він активний. Суверенітет - це влада, що направляється загальною волею. Носієм суверенітету є народ, і народний суверенітет невідчужуваний. Право зрадити форму правління, суть політичної власті належить народу як верховному суверену. Руссо визнавав право народу і на насильницьке знищення відносин панування і підпорядкування. Будь-які правителі - лише уповноважені народу, спадкова єдиновладність - сама збочена форма правління. Зміна форми правління - компетенція народу як суверена, у будь-який момент правомочного відмовитися від будь-як