Політичні еліти

Контрольна робота

з дисципліни: «Політологія»

Тема контрольної роботи: „Політичні еліти”

Зміст

1. Перші спроби аналізу феномена політичної еліти

2. Італійська школа

3. Загальне в концепціях сучасних макіавеллістів і ціннісні теорії

4. Функціональні теорії еліт і ліволіберальні концепції еліт

5. Демократичний елітизм і партократична теорія еліти

6. Неоелітизм

7. Чинники існування і типологія еліт

8. Системи рекрутування еліт

9. Концепція пасіонарного поштовху Л. Гумільова

Список літератури

1.Перші спроби аналізу феномена політичної еліти

Слово «еліта» в перекладі з французької означає «найкраще, вибране, добірне». У соціальному значенні воно відноситься до найбільш цінної для суспільства соціальної групи, яка стоїть над масами і покликана керувати ними внаслідок володіння особливими якостями. Поняття «еліта» в політології характеризує носіїв яскраво виражених політико-управлінських якостей і функцій. Це частина соціальної спільноти, яка усвідомлює свої інтереси, специфічність і організованість та активним і впливовим способом визначає реалізацію інтересів цієї спільноти або всього суспільства.

Нерівноправний статус окремих груп і осіб у політиці здавна визнавався неминучою реальністю. Термін «еліта» увійшов до наукового вжитку в працях В. Парето на початку XX ст., але ідеї політичного елітизму виникли в глибоку давнину. У період розкладу родового ладу з'явились погляди, які розділили суспільство на «вищих» і «нижчих», шляхетних і чернь, аристократію і простолюдинів. Найбільш послідовне обґрунтування такі ідеї одержали у творчості Конфуція, Платона, Макіавеллі, Ніцше. Однак ці мислителі не змогли дати серйозного соціологічного обґрунтування своїм поглядам внаслідок відсутності необхідної емпірикосоціологічної бази.

В античних авторів соціальним еталоном виступали особи, наділені високими моральними якостями. Конфуцій поділяв суспільство на «шляхетних мужів» (правлячу еліту) і «низьких людей» за їх ставленням до заповідей моралі. Перші слідують обов'язку і закону - решта налаштована на власний благоустрій і особисту вигоду.

Платон у загальних рисах розробив систему формування правлячої еліти, але його головна ідея про поділ суспільства на керуючих і керованих ґрунтувалась лише на моральних, філософських і релігійних припущеннях. Дуже важко «перекласти» його систему навіть на сучасне йому суспільство і знайти в ньому «мудрість», «мужність» і «вождеління» як домінуючі якості в окремих його представниках.

Перші сучасні класичні концепції еліт з'явились на межі ХІХ-ХХ ст.

2.Італійська школа

Вчені італійської школи політичної соціології Г. Моска, В. Парето і Р. Міхельс стали творцями класичних теорій еліт, що базуються на спостереженнях за реальною політичною поведінкою і взаємодією суб'єктів політики. Цю школу називають макіавеллівською, бо саме Н. Макіавеллі першим виокремив політику як самостійну сферу суспільства і став розглядати її як реальність і практичну діяльність людей, а не як царину ілюзорно-уявного.

Професор Г. Моска (1858—1941) в «Основах політичної науки» та «Історії політичних доктрин» зазначив, що в усіх суспільствах існує два класи осіб: клас керуючих і клас керованих. Між ними здійснюється своєрідний розподіл праці: нечисленний клас керуючих реалізує всі політичні функції, монополізує владу; численний клас керованих постачає керуючим матеріальні засоби підтримки, необхідні для життєдіяльності політичного організму.

Г. Моска одним із перших зазначив, що меншість керує більшістю внаслідок своєї організованості і наявності особливих якостей. З урахуванням згуртованості групи керуючих та її панівного положення в суспільстві, Моска називає її політичним класом, який зазнає поступових змін. Він виділяє дві тенденції в його розвитку: аристократичну і демократичну. Перша виявляється в прагненні політичного класу стати спадкоємним (зробити свої привілеї та функції спадковими). Це приводить до «закриття» класу, до його виродження і соціального застою, активізації боротьби нових соціальних сил за панівні позиції в суспільстві. При домінуванні другої відбувається швидке оновлення правлячого класу, оскільки доступ до нього не ускладнений. Оновлення запобігає дегенерації еліти, примушує її бути здатною до ефективного керівництва. І все ж Моска віддавав перевагу рівновазі між обома тенденціями, оскільки лише вона забезпечує як наступність і стабільність у керівництві, так і його якісне оновлення.

Доступ у політичний клас передбачає наявність в індивідів особливих якостей і здібностей. Але ці якості змінюються в процесі еволюції суспільства. У міру розвитку цивілізації переважаючою якістю стає володіння багатством. Згідно з Моска, три якості відкривають дорогу в політичний клас: військова доблесть, багатство і священство; з ними пов'язані три форми аристократії - військова, фінансова і церковна.

Слабким місцем у теорії Моска є абсолютизація політичного чинника і недооцінка ролі економіки. Його теорія знайшла підтвердження в тоталітарних державах, в яких політика зайняла домінуюче положення над економікою, а в особі номенклатурної бюрократії втілився змальований Моска прообраз «політичного класу».

Паралельно Моска теорію політичних еліт розробляв В. Паре-то. Він визначив еліту як клас, що складається з людей, найбільш продуктивних чи найбільш здібних у

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать