Національний розвиток у контексті демократії

Реферат з основ демократії Національний розвиток у контексті демократії

ПЛАН

1. Багатоманітність – невід’ємна властивість демократії.

2. Багатоманітність національностей.

3. Феномен націоналізму.

4. Проблема сумісності націоналізму та демократії.

5. Державно-політичні проблеми за умов національної багатоманітності.

6. Федерація. Конфедерація. Національно-культурна автономія.

1. Багатоманітність – невід’ємна властивість демократії .

Світ є багатоманітним і різнобарвним, а світ людський — тим більше. За відомими сьогодні даними, на Земній кулі є близько 200 держав і територій, люди спілкуються 600 живими мовами, ідентифікують себе з якимось одним з 5000 етносів. Не менше розмаїття знаходимо у соціальних ролях і політичних уподобаннях, економічних достатках і релігійних віруваннях, естетичних смаках і уявленнях про сенс життя. Усі ці виміри багатоманітності, поєднуючись в конкретних індивідах у досить довільних комбінаціях, створюють враження повного хаосу, який перешкоджає людині раціонально скеровувати своє суспільне буття. Це враження підсилюється постійними, часто жорстокими суперечностями і конфліктами, що виникають між окремими особами і різними спільнотами.

Багатоманітність та суперечливість — не тимчасовий тягар недосконалих форм суспільного буття, а неусувна норма існування реального соціуму. Повною мірою це притаманне й демократії. Демократія, за своєю природою, є системою усталених змагань за владу. Без змагань і конфліктів немає демократії. Щоправда, конфліктів повинно бути не надто багато; змагання мають бути тільки у ретельно визначених і загально визнаних межах.

Отже, у реальному демократичному суспільстві багатоманітність має співіснувати з потягом до єдності. Консенсус щодо фундаментальних цінностей і принципів повинен не придушувати інтересів автономних особистостей, колективних прав людських спільнот — як тих, що становлять більшість, так і меншин. Тут ми зіштовхуємося з проблемою оптимального узгодження різноманітних потреб, прав і відповідальності суб'єктів багатовимірної ієрархічно організованої системи — соціуму. Ця система складна настільки, що жоден розум — індивідуальний чи колективний, навіть озброєний найновішою технікою, — не в змозі осягнути її до решти. Тому оптимізація досягається не тільки у свідомо-теоретичний спосіб, а часто-густо — через традиції життєдіяльності, зокрема, через усталені правила змагань і розв'язання конфліктів, що їх люди застосовують за звичкою.

Добре відома й інша позиція. Протилежністю демократії у ставленні до багатоманітності і до можливостей свідомої уніфікації суспільного буття є комуністична ідеологія. Одна з її неодмінних тез полягає в тому, що існують об'єктивні природно-історичні закони розвитку суспільства, осягнувши які можна будувати комунізм за єдиним безпомилковим планом, уникаючи розмаїття та конфліктів окремих людей-цеглинок чи їх груп через знищення приватної власності, ринкових відносин і запровадження планової організації усього «народного господарства» К. Маркс та його послідовники обґрунтовували як наслідок пізнання такого закону суспільного розвитку.

Безперспективність спроб розбудувати «справедливе суспільство» за єдиним раціональним планом обґрунтував відомий мислитель XX ст., лауреат Нобелівської премії з економіки Ф. фон Гаєк. Він ще з післявоєнних часів передрікав крах СРСР і усього соціалістичного табору. Так, у 1978 році Ф. Гаєк писав: «У моральному плані соціалізм не може не підривати підґрунтя усіх етичних норм, особистої свободи і відповідальності. В політичному плані він врешті-решт веде до тоталітарного управління. В економічному плані він виявляється серйозною перешкодою зростання добробуту або навіть призводить до зубожіння».

Критичні передбачення Гаєка щодо долі соціалізму і його ідеологічного підґрунтя збулися, й це переконливо доводить: спонтанність і багатоманітність суспільного буття — аж до конфліктності — насправді не має альтернативи. Демократія, оскільки вона ґрунтується на визнанні цієї властивості й відповідної організації суспільної активності, виявляється набагато життєздатнішою формою соціального буття, ніж соціалізм (або тоталітаризм взагалі), що живиться потягом до повної уніфікації та безпроблемної злагоди людей і їх спільнот. Разом з тим, демократичний лад не заперечує певної єдності і перспектив узгодження численних проявів соціальної активності. Загальна проблема полягає в оптимізації єдності багатоманітного, яка ніколи не може завершитися; почасти вона має здійснюватися силою розуму, а по части — через спонтанно виникаючі традиції життєдіяльності.

2. Багатоманітність національностей

За своєю природою людина є істотою соціальною, вона не може повно­цінно існувати поза суспільством. А суспільство не є однорідною множиною своїх членів, воно досить складно внутрішньо структуроване. Можна виок­ремити різні виміри цієї структурованості — ґендерний, етнічний, економіч­ний, релігійний, соціально-політичний, фаховий і т. п. Деякі з них існують од віку, а інші виникають на певному етапі розвитку людства й колись мо­жуть зникнути. Національний вимір буття суспільства не є одвічним, він по­чав набувати своїх визначальних рис з настанням доби Нового часу. Знако­вими подіями на шляху формування розмаїття модерних націй визнають Ве­лику Французьку буржуазну революцію (1789-1794) та війну за незалежність британських колоній у Північній Америці, як

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать