Політична еліта

Зміст

Вступ

1. Політична еліта

2. Громадянське суспільство - джерело політичної еліти

3. Умови громадянської консолідації

4. Головні штрихи до портрету сучасної еліти

5. Криза рекрутингу

6. Альтернативна еліта – шанс збереження та трансформації країни

Висновок

Література

Вступ

Жодне суспільство не може існувати без еліти, без грамотного управління, досвідчених фахівців у керуванні державними справами.

Проте еліта, політичний клас має служити народові перш за все і народові єдиному.

Беззаперечною є ідея Г. Моски щодо сили згуртованого колективу. Сто чоловік, діючи злагоджено, зі спільним розумінням проблеми, є набагато сильнішими за тисячу людей, не згодних одне з одним, котрі спілкуються лише сам на сам.

Отже, нагальною проблемою політичного класу сучасної України є ідеологічний консенсус щодо найважливіших і значущих завдань для розвитку держави.

Якщо зможе знайти спільну мову правлячий клас - стане реальною консолідація усього суспільства, що є таким необхідним уже сьогодні. Якщо зможемо зрозуміти, що в нашій єдності сила, то стане можливим поява і конкретизація шляхів подальшого розвитку нашої держави.

Водночас процес формування еліти залежатиме і від чітких стратегічних орієнтирів, що пов'язано із соціально-політичними цілями майбутньої політичної системи в Україні та визначенням перспективної економічної моделі України.

1. Політична еліта

Як правило, під елітою розуміємо кращість, обраність, і, водночас, політичну верхівку держави.

Оскільки пересічний українець рідко може використати хороші епітети в бік влади, йому здається некоректним використання терміну еліта по відношенню до українських політиків.

Тим не менше, політичну еліту необхідно розуміти виключно як людей, які приймають найважливіші політичні рішення.

Еліта є обов’язковою складовою життя будь-якої організованої спільноти, і вона завжди формується з самої цієї спільноти.

Багато в чому погляди, цінності, культура політичної еліти можуть служити індикатором рівня розвитку самого суспільства.

Наприклад, високий рівень корумпованості можновладців – це всього-на-всього вершина айсбергу колосальної побутової корупції, до якої вдається саме суспільство.

І навпаки, відповідальні послідовні політики є продовженням законослухняних і відповідальних громадян.

Жозеф де Местр, той, котрий написав про Росію знамениту фразу "кожен народ має уряд, на який заслужив", — зазначив одного разу, що влада може спиратися не так на бажання народу, як на його терпіння.

Історія незалежної України — найкраще того свідчення.

Вітчизняні політики навчилися легко видавати терпіння виборців за вияв безмежної довіри, а суспільну апатію — за знак мовчазної згоди з будь-якими діями влади.

Втім, переможці президентських виборів 2010 року перевершили в цьому мистецтві всіх своїх попередників.

Скориставшись втомою співвітчизників, вони вибудували адміністративну і політичну вертикаль, якій міг би позаздрити навіть такий автократ, як Леонід Кучма.

Вітчизняні парламентарії позиціонують себе як політична еліта. А чи по праву?

У науці елітою вважається невід’ємна частина соціуму, вибрані, найкращі, панівна верства, яка управляє суспільством. Вона також диктує нові моделі (стереотипи) поведінки, що дають змогу суспільству пристосовуватися до оточення, яке змінюється.

Увесь світ не раз був свідком безпрецедентних подій у залі засідань парламенту та міг спостерігати за безладом, який влаштовувала українська "політична еліта".

Дії багатьох із народних обранців мали не лише аморальний характер, з погляду людської культури, а й межували з прямим і нахабним порушенням законодавства. Хіба на це уповноважував їх народ України, обираючи до Верховної Ради: принижувати країну на світовій арені, кидатися курячими яйцями, застосовувати димові шашки, псувати систему "Рада", вартість ремонту якої внаслідок останніх подій становить понад мільйон гривень?!

Сьогодні найпотрібнішим для громадян України є озброєння їх прогресивною соціальною культурою. І найбільше, що може зробити Справжня Українська Еліта для свого народу, – виконати належно цю місію [3, С.186].

Слід також мати на увазі, що єдиний шлях повернення України в сучасну Європу – це розвиток соціальної культури наших громадян до європейського рівня. У жодний інший спосіб "європеїзація" українського суспільства неможлива.

Існує природна закономірність: "Яка соціальна культура людей, таке й їхнє життя!". Тому ще раз варто підкреслити:модернізація соціальної культури нації – це найбільше, що може зробити українська влада для свого народу! А громадяни мають підтримати її в цьому, бо це єдиний шлях до їхнього процвітання й добробуту.

Звідси виплива, зокрема, що одне з найважливіших завдань держави, якщо вона визнається інструментом забезпечення соціального прогресу в Україні, – сприяння розвитку соціальної культури громадян. І як тут не згадати слів родоначальника сучасної соціальної науки Еміля Дюркгейма, який, стверджуючи, що в сучасному світі не визнається жодний володар, окрім громадської думки, зауважив: "Щоб цей володар не став нерозумним деспотом, слід його просвіщати, а як це зробити, якщо не з допомогою науки?" [4, с. 197].

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать