Начала теорії терору: спроба концептуалізації

Начала теорії терору: спроба концептуалізації

Вступ

Актуальність проблематики терору навряд чи вимагає обґрунтування. Досить увімкнути радіо, телевізор, відкрити газету або журнал, як терор у його жахливому різноманітті постає перед слухачем, глядачем, читачем. Терор як державна політика, як спосіб мислення і дії, як форма поведінки в суспільстві і, що дуже важливо, - ставлення до цього суспільства є обов'язковим атрибутом людського буття протягом всього розвитку людства.

Проблемі терору сьогодні присвячені сотні і тисячі публікацій (скажімо, системний аналіз цього явища, його окремих історичних аспектів і причин подають автори робіт [1-9, 12-17]. Пошукова система Google дає понад 700 тис. посилань на гасло "терор").

На думку ряду дослідників, різночитання при аналізі феномена і визначенні поняття "терор" виникають через відсутність ефективного методологічного апарату. Стверджується, що традиційна соціологія, пов'язана з іменами М.Вебера, Г.Зіммеля, В.Парето, Т.Парсонса, не може бути теоретичною базою для дослідження терору. Не можуть виступати в цій якості також "інтерпретуюча соціологія", біхевіоризм, функціоналізм. Вихід ми вбачаємо у перегляді основних тлумачень людської дії як такої, і в спробі розглядати первинність буття не в послідовності "уявлення- мотив - причина дії", а навпаки [6,с. 272]. Разом з тим, ми вважаємо, що традиційний підхід себе ще не вичерпав.

Досить вдала спроба теоретичного обґрунтування джерел терору представлена в роботах Брюса Хофмана [7]. Сутність і зміст сучасних проявів терору розглядається в роботах В.Шестакова [8]. Історія терору і класифікація терористичної практики в житті сучасного суспільства представлена в публікаціях Є.Кожушко, К. Жаринова, М. Требіна [9]. Важливий для формування методологічної платформи дослідження терору аспект виокремлюється в зв'язку з вивченням цього феномена в контексті глобалізаційних процесів [10].

Мета дослідження. На сьогодні не розроблені теоретичні основи для забезпечення вирішення завдань, пов'язаних з дослідженням терору як феномена соціального життя, відсутні і спроби створення цілісної теорії терору. Саме ця обставина стала мотивом для вибору головної мети даного дослідження. А задачами, послідовне вирішення яких приведе до її досягнення, повинні стати: виділення сутнісних характеристик феномена терору, визначення його змістовного аспекту на основі структуралістської моделі, уточнення деяких типологічних питань, формулювання визначень терору і началу операціонального аналізу в зв'язку з цим.

Ретроспектива явища терору

Використання масових форм страху і жаху, залякування окремих людей і цілих народів надійно утримували першість в арсеналі методів управління володарів давнини. Утримання в покорі завойованих міст-держав семітським царем Саргоном I (2340 - 2284 р. до н.е.) - творцем першої імперії в Малій Азії, вавілонським царем Хаммурапі (1728 -1686 р. до н.е.) і ассирійськими правителями, зокрема Ушшубаніпалом (близько 668 - 629 р. до н.е.), відомого переселенням цілих народів, залякуванням, жорстокістю і нещадністю у досягненні своїх цілей - звичайна практика державного управління того часу. Якщо серйозно поставитися до біблійних постулатів, які, без сумніву, мають підтвердження в реальній історії, то досить звернутися до Старого завіту, де викладена методика досягнення цілей в інтересах єврейського етносу з використанням терору - так званих "страт єгипетських". З метою вплинути на волю фараона Єгипту і змусити його дати згоду на вихід євреїв із країни, усе неєврейське населення тероризувалося під страхом загибелі всього живого, від рослин і худоби до смерті первістків у кожній єгипетській родині, від фараона до новонародженої дитини в родинах ув'язнених у в'язниці.

У IV столітті до нашої ери майбутньому великому полководцеві і державному діячеві Олександру Македонському вже в 336 році, відразу після смерті батька - царя Філіпа у перші місяці свого правління довелося придушувати опір греків, а також підвладних Македонії фракійських та іллірійських племен. А через рік, улітку 335 р. до н.е. він захоплює місто Фіви. З метою залякування своїх політичних опонентів усе населення міста наказує продати в рабство. Так само він повівся з фінікійцями - жителями міста Тира, що підтримали його суперника - перського царя Дарія й вчинили йому запеклий опір. Продати в рабство вільних людей - означало прирівняти їх до варварів, яких давні греки не визнавали собі рівними. Позбавлення волі для вільнолюбних греків означало смерть, небуття. Тобто не потрібно було влаштовувати масові страти або побоїща мирних жителів, щоб уселити страх і зломити волю до опору, досить уплинути на мотивацію через позбавлення статусу вільної людини. Але витонченість у підході Олександра не завжди знаходила своїх послідовників, і у 88 році до н.е. за наказом понтійського царя Мітридата VI у малоазійських містах в один день відбулася "Ефеська вечеря" - коли були убиті понад 80000 римлян (за іншими даними близько 150000) з єдиною метою - продемонструвати Риму свою могутність. Чим, окрім прагнення вселити жах і страх у своїх суперників, обумовлюється наказ візантійського імператора Василя II, що повелів засліпити 14000 полонених болгар у 1014 році? [1]

В історії Давньої Русі також чимало прикладів, коли для управління своїми підданими князі застосовували терор. У цьому зокрема може бути