Політичне управління та його соціотехніка

“ПОЛІТИЧНЕ УПРАВЛІННЯ ТА ЙОГО СОЦІОТЕХНІКА”

Навчальна література:

1. Конституція України. – К., 1996.

2. Політологія: підручник для курсантів вищих навчальних закладів Збройних Сил України / За заг. ред. В.Ф. Смолянюка. – 1- е видання. – Вінниця: НОВА КНИГА. – 2002. (С. 411-444).

3. Політологія: посібник для студентів вищих навчальних закладів / За редакцією О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. – К.: «Академія», 2000. (С. 316-326).

4. Демчук П.О. Політологія Підручник для слухачів і курсантів ВВНЗ МОУ. – К.: КВГІ, 1998. (С. 197-229).

5. Юрій М.Ф. Основи політології: Навч. Посібник. – К.: «Кондор», 2003.

6. Закон України „Про основи національної безпеки України” / Відомості Верховної Ради. – №39. – 2003.

Воєнна політика держави та армія

- Воєнна політика держави: сутність, структура та функції.

- Армія як знаряддя воєнної політики.

Війна – породження політики та її метод для досягнення певної економічної, соціальної, воєнної та іншої мети. Тому-то правомірна теза про війну як продовження політики іншими, а саме, насильницькими методами. Політика, що допускає війну або приводить до війни, є політика війни. Але така політика розкриває тільки верхній, стратегічний зріз, що характеризує загальне спрямування діяльності держави. Існує спеціальна галузь, сфера політики, що безпосередньо займається вирішенням практичних питань підготовки і ведення війни – воєнна політика. Ще в XIX ст. один з видатних воєнних теоретиків Генрі Жоміні підкреслював, що під політикою війни розуміються всі взаємовідносини між дипломатичною діяльністю і війною, тоді як термін воєнна політика означає тільки військові комбінації уряду і полководця.

Що таке воєнна політика? Воєнна політика – частина загальної політики певних соціальних сил і спеціально створених ними інститутів влади, що спрямована на підготовку і використання (навмисне або змушене, військове або невійськове) засобів збройного насильства для досягнення тих або інших класових, національних або загальнолюдських інтересів, мети; для ведення війни або протидії. На рубежі XVIII-XIX ст. воєнна політика виділилася у відносно самостійну галузь діяльності. Спочатку керівництво війною і воєнною справою іменувалося стратегією (великою стратегією), політичною стратегією, а пізніше утвердилося сучасне поняття – воєнна політика. Субординацію і координацію понять вдало визначив німецький воєнний теоретик Адам Генріх Дітрих Бюлов. Розкриваючи суть воєнної політики як великої стратегії, він відзначав, що політична стратегія належить до воєнної тому, що воєнна стратегія є найвища. Вперше розкрив складну діалектику перетворення воєнної стратегії у воєнну політику один з видатних воєнних теоретиків Карл Клаузевіц. У праці „Про війну” відзначав, що стратегія „межує з політикою і державознавством або, вірніше... сама стає і тим й іншим”. Відомий російський воєнний теоретик Георгій Леєр визнав необхідним підвести під воєнно-політичну діяльність серйозну наукову основу, відзначивши, що політичні умови на ведення воєнних дій, коротше, того зв’язку, що існує між війною і політикою, і має скласти завдання саме воєнна політика.

Англійський військовий теоретик Е. Кінгстон-Маклорі писав: „Національна політика – це вершина трикутника, основою якого слугує економічна політика, зовнішня політика і воєнна політика у їх сукупності”.

Воєнна політика – це напрями і форми політичної діяльності, які виникають на перетині загальнодержав­ної політики і воєнної стратегії і забезпечують регулювання суспільних відносин у військово-політичній сфері. Різновидністю воєнної політики може бути діяльність антидержавних, опозиційних сил, які прагнуть шляхом збройного насильства здійснити державний переворот, захопити політичну владу.

Структура воєнної політики

Велике значення для з’ясування сутності воєнної політики держави має її структура. Структуру воєнної політики держави складають:

- мета воєнної політики;

- суб’єкти воєнної політики;

- об’єкти воєнної політики;

- засоби досягнення воєнно-політичної мети і умови в яких здійснюється воєнно-політична діяльність;

- воєнно-політична обстановка (хоча і не входить складовим елементом в структуру воєнної політики, все ж здійснює найбезпосередніший вплив на процес її функціонування та розвитку).

Воєнна політика України є специфічним самостійним явищем, вона має системний характер. Система воєнної політики – це впорядкована сукупність взаємодіючих компонентів, яка виникає і функціонує для досягнення певної мети і володіє інтегративними якостями, які не властиві окремим компонентам, що її утворюють. Система воєнної політики України охоплює мету, об’єктів і суб’єктів політики, функції і сфери (напрями), засоби, методи, принципи, норми та певну ідеологію. Вона взаємодіє із зовнішнім середовищем, яким виступають внутрішня і зовнішня, економічна, соціальна, науково-технічна, демографічна, культурна, етнічна політика, а також вся сукупність соціальних відносин.

Метою воєнної політики незалежно від особливостей часу і держав є вирішення двох завдань:

- У внутрішньому політичному просторі – збереження держави, забезпечення її виживання, цілісності, стабільності, збереження її економічної системи, конституційного ладу,