Нові технології енергозбереження

Реферат на тему:

Нові технології енергозбереження: Світле майбутнє чорного вугілля

Наприкінці минулого тисячоліття, коли ціни на нафту та газ стрімко падали, у ЗМІ дедалі частіше з’являлися повідомлення про нові можливості використання відновлюваних джерел енергії, а страшилки екологів про глобальне потепління, усупереч усім законам жанру наукового прогнозування, дедалі впертіше збувалися, доля вугільної енергетики здавалася вирішеною. Багато найрозвиненіших країн світу, відсалютувавши першому в історії людства викопному виду палива й головному джерелу енергії промислової революції, почали поступово списувати старе добре вугілля з енергетичних рахунків. Як з’ясовується нині, дещо передчасно. Баланс переваг і недоліків твердого енергетичного золота знову доводиться переглядати. Причому практично кожна країна робить це по-своєму.

Дешевий і надійний енергоносій, запасів якого, на відміну від дефіцитних нафти та газу, повинно вистачити на кілька століть дуже інтенсивного використання, має істотні недоліки. По-перше, ККД його утилізації занадто низький, по-друге, цей процес супроводжується надмірним забрудненням навколишнього середовища. Примітно, що для розвинених країн світу цілком досить цих двох пунктів, тоді як для тих, котрі розвиваються, істотним є третій — видобуток вугілля там супроводжується занадто великими людськими жертвами.

Проблеми екологічних ризиків вугільної енергетики найретельніше розв’язує Західна Європа. Відкриття першої в світі вугільної електростанції, у процесі роботи якої взагалі не відбувається викиду вуглекислого газу в атмосферу, описали провідні ЗМІ світу, не забувши відзначити активну участь в урочистій церемонії канцлера Німеччини Ангели Меркель. Правда, це була лише експериментальна модель, впровадження якої в комерційному масштабі намічено аж на 2014 рік. Хоча й за екологічні показники тих восьми «реальних» вугільних електростанцій сумарною потужністю 12 ГВт, що почнуть діяти на території країни до 2011 року, також не соромно.

Більше того, саме німецькі енергетичні компанії беруться відроджувати вугільну енергетику й у Великобританії. Там і зараз частка вугілля у виробництві електроенергії порівнянна з часткою природного газу й істотно переважає частку атомної енергетики. Правда, усе це забезпечується старими вугільними електростанціями, останню з яких було побудовано 1974 року. А тепер прийнято рішення про реалізацію нового проекту вартістю 3,7 млрд. євро, результатом чого стане поява через три роки на східному узбережжі Великобританії нової, оснащеної найсучаснішим очисним устаткуванням, вугільної електростанції. Здійснюватиме цей проект британський підрозділ німецького концерну E.On, в управлінні якого на сьогодні перебувають усі німецькі атомні електростанції (вони дають половину всієї електроенергії в країні). Йому на п’яти наступає німецький же концерн RWE, конкуруючи за британський ринок, бо на «своєму полі» їх уже обійшла шведська компанія Vattenfall, котрій і вдалося реалізувати перший проект електростанції на «чистому вугіллі» саме на території Німеччини.

Відзначилася в цьому сенсі й Данія, де навесні було запущено пілотний проект найбільшої в світі очисної установки димових газів. Правда, у реалізації цього проекту брали участь 30 компаній із 11 європейських країн, і 50% від його загальної вартості в 16 млн. євро надала Європейська комісія. У результаті вдалося не лише скоротити на 90% емісію вуглекислого газу, а й знизити витрати на кожну тонну зв’язаного СО2 з 50—60 євро, як у Японії, до 20—30. «Спійманий» газ закачують у підземні сховища, де, запевняють автори проекту, він без жодних ризиків для навколишнього середовища та без особливих витрат може зберігатися століттями. До речі, Данія є єдиною державою в світі, де з 1994 року існує Міністерство охорони навколишнього середовища й енергетики. Причому об’єднання цих двох відомств, котрі не те щоб ворогують, але не завжди знаходять спільну мову, відбулося саме під «дахом» екологів.

Не менших успіхів у «озелененні» вугільної енергетики домоглися і британські фахівці, зокрема, стосовно десульфуризації димових газів. Їм вдалося також на 90—95% знизити викиди двоокису сірки, підвищений вміст якої в атмосфері викликає так звані кислотні дощі.

Враховуючи, що стандартна середньостатистична 1000-мегаваттна вугільна електростанція на рік викидає в атмосферу сім мільйонів тонн вуглекислого газу, 200 тис. тонн двоокису сірки і стільки ж зольного пилу (у складі якого виявляють у значних кількостях миш’як, кадмій, свинець та інші інгредієнти), переоцінити такі досягнення складно. Із іншого боку, і недооцінити їх не дасть жоден бухгалтер — адже всі ці «чисті» вугільні технології коштують дуже дорого. Коли додати до цього винятково високу вартість європейського вугілля (у середньому, з урахуванням усіх соціальних і екологічних дотацій, тонна його обходиться в одну-дві сотні євро), то вугільну енергетику в Західній Європі навряд чи можна назвати дешевою. Правда, при цьому вугілля має цілком унікальну перевагу — його родовища виявлено більш як у 90 країнах світу (хоча 88% запасів і 76% видобутку припадає на вісім країн — США, Росію, Китай, Індію, Австралію, ПАР, Україну та Казахстан), а ступінь монополізації у вугільній промисловості дуже низький. Та й морські шляхи доставки дешевого вугілля з Австралії чи ПАР є додатковим підтвердженням тези: політичні ризики «вугільного» шантажу наближаються до нуля.

Утім, по той бік Атлантики не ост