Сутність маркетингу сільського зеленого туризму

Реферат на тему:

Сутність маркетингу сільського зеленого туризму

В умовах глобалізації ринку з різноманітною та глибоко диференційованою пропозицією недостатньо розробити оригінальний агротуристичний продукт з високими споживчими якостями та запропонувати його за прийнятними цінами. Настає момент, коли вирішального значення набуває якість маркетингових комунікацій (системи просування продукту на ринок).

Комплекс маркетингових комунікацій — це система заходів, спрямованих на інформування та переконання споживачів, нагадування їм про туристичний продукт, стимулювання збуту та створення позитивного іміджу агрооселі (реґіону) в очах громадськості. До складу комплексу просування сільськогозеленого продукту входять п'ять основних елементів (від прямого продажу до участі в туристичних ярмарках та презентаціях).

Певний час панувала суспільна думка, що ефективний маркетинг у галузі сільського зеленого туризму не можливий, адже він складається з тисяч сільських продуктів (послуг і товарів), що пропонуються приватним та громадським сектором величезній кількості потенційних споживачів. Але така фрагментація агротуристичного продукту, яка істотно ускладнює маркетингову діяльність, навпаки, стимулює потребу в ній. Ця потреба ґрунтується на необхідності визначити та впорядкувати розрізнені компоненти як агротуристичного попиту, так і агротуристичної пропозиції.

Комплекси маркетингових комунікацій просування продукту сільського зеленого туризму суттєво відрізняються у некомерційних організаціях, з одного боку, та у туристичних підприємствах, що прагнуть прибутку, — з іншого. Перші частіше вдаються до засобів по зв'язках з громадськістю, іміджевої реклами й участі у виставках і ярмарках. Комерційні туристичні фірми, натомість, широко користуються всіма засобами маркетингових комунікацій.

Зазвичай, власники агроосель надають перевагу прямим продажам власного продукту й уникають посередництва як комерційних туроператорів, так і громадських організацій.

Прямий збут полягає в продажу окремих послуг без участі посередників. Власне, кожен виробник послуг сільського зеленого туризму так чи інакше орієнтується на невелику частку споживачів і намагається повністю контролювати процес купівлі туру. Прямий продаж відбувається через "зустріч клієнта на порозі власної садиби", за допомогою телефону, звичайної й електронної пошти. Серед переваг такого підходу назвемо:

—відносну простоту контакту зі споживачем;

—наявність додаткових можливостей збуту (так господареві простіше продати і деякі додаткові послуги);

—гнучкість, тобто наявність важливої для певних категорій туристів можливості самостійно розробляти та змінювати програму свого відпочинку в сільській місцевості;

—високий прибуток із розрахунку на одного туриста, оскільки зникає потреба ділити цей прибуток із посередниками;

—можливість особистого контролю за процесом продажу.

Активна діяльність в індустрії сільського зеленого туризму як приватного сектора, так і громадських організацій досі зумовлює певні складнощі у запровадженні маркетингових стратегій. Крім того, тісний зв'язок цього виду туристичної діяльності з екологією породжує специфічні особливості маркетингових підходів. Скажімо, досить часто суворі обмеження, які накладає екологічний фактор на агротуристичний продукт, є настільки великими, що агротуристичний сектор просто не може до них адаптуватися.

Частина західних експертів вважає, що сільська місцевість повинна приваблювати лише "природними" атракціями, і тому впровадження таких зручностей, як, наприклад, покриті асфальтом доріжки для інвалідних візків, призводить до деградації довкілля [64]. Питання дискутується, однак зрозуміло, що однозначної відповіді на окреслене коло проблем "натуральності" агро-туристичного продукту у "розбещеному цивілізацією" ринковому середовищі не існує.

Сутність маркетингу сільського зеленого туризму якраз і зводиться до:

—по-перше, пошуку таких споживчих якостей наявного агротуристичного продукту, які б зацікавили потенційних споживачів;

—по-друге, пошуку тих потенційних споживачів, які готові і з задоволенням будуть споживати наявний агро-туристичний продукт у тому вигляді, в якому він існує.

Сільська місцевість розглядається як зелені "легені" для міст і містечок; часто вона сприймається як вільний ресурс для будь-кого, хто хоче й може його використати. Тому в багатьох державах уряд заохочує людей відвідати сільські території, аргументуючи це великою користю для здоров'я.

Разом із тим, існує переконання, що імідж сільської місцевості як ресурсу, "вільного у доступі", невдовзі мусить змінитися, і має обмежитися доступ до рекреації на сільських територіях. У таких урбосоціальних умовах роль маркетингу сільського туризму невпинно зростатиме.

У наш час існує (й дедалі більше загострюється) конфлікт між маркетингом сільського туризму, з одного боку, та такою суспільною цінністю, як охорона природи, — з іншого. Зростання кількості агроосель у межах біосферних заповідників та національних парків, а відтак і зростання кількості їх щорічних відвідувачів обертається нарощенням площинного рекреаційного тиску на природне середовище, що аж ніяк не сприяє його збереженню [81].

Має місце об'єктивний сумнів щодо здатності приватного агротуристичного сектора індивідуально використовувати сучасн