Вчення про внутрішню форму слова (О.О. Потебня)

Вчення про внутрішню форму слова (О.О. Потебня)

План

Вступ

1. Проблема співвідношення мови та мислення. Вчення про внутрішню форму слова О. Потебні

2. Розбіжності у поглядах Г.Г. Шпета та О.О. Потебні як послідовників Гумбольдта

Висновки

Вступ

Лінгвістична концепція українського філософа О.О. Потебні розроблена ним у річищі діяльністного розуміння природи мови. спираючись на історичну генезу мови і мислення, він створює вчення про внутрішню форму слова, в якому стверджує, що кожне слово за своєю структурою є сукупністю членованих звуків, внутрішньої форми та значення (змісту). Сама ж внутрішня форма, пов’язана з найближчим етимологічним значенням слова, є відношенням змісту думки до свідомості, тобто уявленням , значення якого полягає в тому, що воно об’єктивує чуттєвий образ, сприяючи його усвідомленню людиною. Одним з фундаментальних положень концепції Потебні є ідея про те, що мова являє собою особливу форму людської діяльності; при цьому увагу наголошено на її евристичній функції, коли мова є засобом не вираження готової думки, а створення її, вона не відображення усталеного світоспоглядання, а діяльність, яка його створює.

1. Проблема співвідношення мови та мислення. Вчення про внутрішню форму слова О. Потебні

Розв’язуючи проблему співвідношення мови і мислення, філософ вказує, що між ними існує безумовний зв’язок та взаємозалежність, але ніяк не тотожність. Мова є лише однією з форм мислення, яка з’являється лише на певній і досить пізній стадії його розвитку, постаючи як перехід від несвідомого до усвідомлення. Власне мислення виникає разом зі здатністю розкладати сприйняття на дві частини, а саме: "відділяти носія дії від самої дії і поєднувати їх одне з одним". При цьому слово постає як і засіб усвідомлення єдності і загальності чуттєвого образу, і засіб його розкладання, і акт самоусвідомлення людини. Таким чином, мова виявляє себе як засіб членування, диференціації та систематизації первинного хаотичного стану мислення, що існує у вигляді маси незв’язних вражень. Крім того, простір мови не збігається повністю з простором мислення. Якщо на "середині" людського розвитку думка справді пов’язана зі словом, то "на початку" вона, на думку філософа, "ще не доросла" до нього, а на високій стадії абстрагувань - "залишає" мову через її приналежність до "чуттєвості". Тобто Потебня доходить висновку, що мова як форма думки передбачає попередні та наступні свої форми - до слова і вище за нього.

Завдяки слову людина може пізнавати світ і саму себе, і цей процес самопізнання залежить від мовлення, об’єктивування слова у звуці. При цьому слово є засобом розмежування свого я та не-я , тобто постає у ролі засобу формування самосвідомості. Спираючись на положення про відмінність у розумінні однієї й тієї самої словесно вираженої думки у мовця і слухача, Потебня робить висновок про нетотожність розуміння взагалі: "розуміння у значенні тотожності думки у того, хто говорить, і його слухача є такою ж ілюзією, як і та, через яку ми приймаємо власні відчуття за зовнішні предмети".

Проясняючи проблему співвідношення мови і мовлення, Потебня зазначає, що дійсне життя слова можливе лише у мовленні. Розвиваючи ідеї В. фон Гумбольдта, він синтезує його визначення мови як діяльності і світоспоглядання: "світ людства в кожен певний момент є суб’єктивним... він є зміною світоспоглядань". Розгортаючи положення про розрізнення образного і поняттєвого типів мислення, Потебня вказує, що розвиток мови відбувається завдяки постійній зміні поетичного і прозаїчного мислення і їх взаємодії як головних форм думки.

Розглядаючи процес розвитку слова, Потебня досліджує процес змін його складових елементів, зосереджуючи увагу на змінюваності мовного та позамовного мисленнєвого змісту, тобто уявлення (означувального) та значення (означуваного). Кожен випадок застосування слова до певних нових ознак, що містяться в значенні слова поза уявленням (а значення є сукупністю ознак, що містяться в образі, збільшує його зміст, що призводить до невідповідності між уявленням і значенням слова. Таким чином, значення є рухливішим за уявлення, що не означає пасивності останнього, оскільки вказана можливість розширення значення зумовлена особливостями символічної природи слова, натомість уявлення, що існує як вказівка на чуттєвий образ, в єдності з ним складає судження - головну форму мислення.

Слово, на думку Потебні, є засобом створення понять, оскільки бере участь у процесі "розкладення чуттєвого образу" на окремі судження, що початково існує у поєднанні понять. Поняття ж є не одиничним "актом думки, але цілим їх рядом", і приймаючи до уваги невичерпність ознак у кожному із сприйняттів, Потебня вважає поняття "ніколи не замкненим цілим". Тому слово має можливість виражати і чуттєвий образ, і поняття.

2. Розбіжності у поглядах Г.Г. Шпета та О.О. Потебні як послідовників Гумбольдта

Торкаючись питання розбіжностей у поглядах на поняття внутрішньої форми слова у Г.Г. Шпета і О.О. Потебні, треба зазначити, що у даному дослідженні проблеми за основу береться саме гумбольдтівське поняття внутрішньої форми слова. Гумбольдт у роботі "Про розрізнення будови людських мов." зосереджує увагу на розумінні мови як цілісної системи, в якій ні

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать