Цицерон "Про державу"

Анотац і я

На першоджерело: Цицерон “Про державу”

У творі Цицерона “Про державу” розглядаються та аналізуються деякі державно-правові явища, такі як держава, форми державного правління, висловлюються думки, яка форма найкраща на прикладі Стародавнього Риму, також автор торкається таких понять як право та закон. Текст твору поданий у формі діалогу чи диспуту з метою з’ясування істини. Диспут розгортається між римськими філософами такими як Лелій, Філ, Сциніон, Туберон та ін. Він триває протягом трьох днів та викладений у шести книгах. Книги не мають своїх назв і чіткого розмежування за темами, вони пов’язані за змістом. У кожній наступній книзі продовжується тема попередньої.

Перша книга починається зі своєрідного вступу, в якому автор говорить, що якби предки не ставили благо держави понад усе, то не позбавили би Рим від нашестя галлів, не врятували би від нападу Піра, від жаху, який у Риму викликав Карфаген, не згасили би пожежі другої пунічної війни, не здолали б ворогів. Доблесть знаходить собі найкраще застосування в управлінні державою, не на словах, а на справі. Далі висловлюється думка, що той громадянин держави заслуговує повагу, який примушує робити те, до чого філософи своєю промовою можуть схилити лише небагатьох. Держава має засновуватися на мудрому управлінні мудрих людей. Але мудра людина не стане приймати ніякої участі у справах держави, якщо тільки обставини та необхідність не примусять її. У творі також стверджується що, вітчизна породила нас не для того, щоб не чекати від нас ніякої підтримки і тільки, слугуючи нашим вигодам, створювати для нас безпечне середовище для життя у дозвіллі, але для того, щоб вона сама собі на користь взяла у заставу багато великих сил нашого духу, розуму, мудрості, та надала нам для наших потреб лише стільки, скільки може залишитися після задоволення її власних потреб. Тобто громадяни мають піклуватися про свою державу та робити все для її зміцнення. Ні в одній справі доблесть людини не наближається до могутності богів більше, ніж це відбувається під час заснування нових держав чи при збереженні заснованих.

Під час дискусії висловлюються різноманітні думки стосовно держави, зокрема Лелій зазначає, що цілком можливо, щоб в державі був один сенат та один народ і якщо цього буде досягнуто, то люди зможуть жити краще та щасливіше. Найкращим є державний устрій, залишений нам предками. Далі Сциніон як найкращий знавець держави зазначає, що через те, що ми розглядаємо питання держави, потрібно розглянути спочатку, що собою являє держава. Держава є надбанням народу, а народ – це об’єднання багатьох людей, пов’язаних між собою згодою в питаннях стосовно права та спільністю інтересів. Першою причиною такого об’єднання є потреба жити разом. Таким чином держава – це надбання суспільної общини чи громади. Усяке об’єднання людей, всяка громада та держава повинне бути довговічним, керуватися радою, а рада повинна походити з тієї ж причини, яка породила суспільну громаду. Далі здійснення влади слід доручити одній людині або декільком виборним людям, або це повинна взяти на себе велика кількість людей, тобто громадян. Коли верховна влада знаходиться у руках однієї особи – такий державний устрій називається царською владою. Коли верховна влада знаходиться у руках декількох обраних, то громадянська община управляється волею оптиматів. Народною є така громада, в якій вся влада знаходиться у руках всього народу. За царської влади всі інші люди відсторонені від загального законодавства та прийняття рішень. У державі оптиматів народ ледве користується свободою, позбавлений участі в нарадах та у владі, коли ж все здійснюється з волі народу, то який би справедливий та поміркований він не був сама рівність це не справедливо, якщо в ньому немає ступенів (станів) у громадському становищі. Із вказаних видів устрою немає такого, за якого держава б не прагнула по обривчастому та слизькому шляху до того чи іншого нещастя. Тобто кожен із цих устроїв прагне до відхилень у негативний бік. Наприклад повновладдя афінського народу, коли воно перетворилося на безумство та сваволю натовпу, виявилося згубним. Народу у державі з царською формою правління не вистачає свободи. Коли цар починає бути несправедливим – цей державний устрій руйнується – правитель стає тираном. Якщо ж несправедливо починають правити оптимати – це перетворюється раду найперших людей, які турбуються про власні інтереси і забувши про благо для всього народу. Але разом із тим у кожній формі держави ми відчуваємо щось позитивне. Наприклад влада царя нас приваблює своїм благовелінням та турботою справедливого царя про своїх підданих немов батька про своїх дітей. Оптимати чи влада небагатьох найперших людей у державі приваблює нас своєю мудрістю; влада народу – свободою. При порівнянні справді важко вибрати чого більше за всього ми бажаємо. На думку філософа найбільшої уваги та схвалення заслуговує так званий четвертий вид державного устрою, який утворений шляхом рівномірного змішування трьох вищезазначених форм. Бажано, щоб у державі було з одного боку щось визначне царське, з іншого, щоб частина влади була виділена та надана авторитету найперших людей, а деякі державні справи надати на розсуд та волю народу. Такий устрій характеризується рівністю та міцністю. У такому змішаному державному устрої державні перевороти практично неможливі, за винятком тільки великої порочності найперших людей. Цицерон вбачає таку найкращу форму держави у Римі