Простір і час

Тема: «Простір і час»

Зміст

1. Простір і час як атрибути буття матерії

2. Загальні та специфічні властивості простору і часу

Використана література

1. Простір і час як атрибути буття матерії

Коли людина повертається до свідомості із забуття й одразу не може збагнути, що з нею коїться, вона звертається по допомогу до тих, хто при цьому присутній. Що ж кажуть у подібних випадках? «Де я?», «Котра година?». Отже справжня ствердність людини в бутті найперше передбачає визначеність щодо її місця знаходження та її положення в часі. Й щоб локалізувати у світі будь – яку подію, достатньо мати відповідь тільки на два питання: «Де?» та «Коли?». Іншими словами, простір і час є найзагальнішими формами буття. Без них воно не має дійсної визначеності, не стає загальною умовою достотного існування.

Найважливішими формами буття є простір, час, рух, системність. Обговорення питання про сутність простору та часу в історії філософії розділилося на три групи проблем:

1. Який гносеологічний статус цих понять? Чи є вони характеристиками матеріального буття або характеризують устрій нашої свідомості?

2. Яке відношення простору і часу до субстанції?

3. Які основні властивості простору і часу?

Питання про пізнавальний статус категорій простору і часу вирішувався по різному. Одні філософи вважали простір і час об’єктивними характеристиками буття, інші – суб’єктивними поняттями, що характеризують наш спосіб сприйняття світу. Були також філософи, що, визнаючи об’єктивність простору, приписували суб’єктивний статус категорії часу, і навпаки.

Але простір і час є настільки ж об’єктивними характеристиками буття, як його матеріальність і рух.

В історії філософії існували дві точки зору про відношення простору і часу до матерії. Першу з них можна умовно назвати субстанціальною концепцією. В ній простір і час трактували як самостійні сутності, що існували наряду з матерією та незалежно від неї. Відповідно відношення між простором, часом і матерією поставало як відношення між двома самостійними субстанція ми. Це вело до висновку про незалежності властивостей простору і часу від характеру матеріальних процесів, що в них відбувалися.

Другу концепцію можна називати реляційною (від слова relatio – відношення). Її прихильники розуміли простір і час не як самостійні сутності, а як системи відношень, що утворюються взаємодіючими матеріальними об’єктами. Поза межами цієї системи взаємодій простір і час вважалися неіснуючими. В цій концепції простір і час виступали як загальні форми координації матеріальних об’єктів та їх станів. Відповідно допускалася і залежність властивостей простору і часу від характеру взаємодії матеріальних систем.

Якій з цих концепцій віддати належне? З точки зору визнання об’єктивності простору і часу обидві ці концепції рівноцінні. Якщо казати про їх наукові обґрунтування, то в XVII – XIX століттях явна перевага була на боці субстанціальної концепції; саме вона була основою ньютонівської механіки, що приймалася в той час за зразок точної науки. В електродинаміці на користь існування абсолютного простору свідчила гіпотеза світлоносного ефіру, який заповнює абсолютний простір і є носієм електромагнітних хвиль. Нарешті, найсильнішим свідченням на користь субстанціальної концепції простору був факт однаковості евклідової геометрії. Хоч ще в 30 – і роки XIX ст. Лобачевским була відкрита неевклідова геометрія, до відкриття загальної теорії відносності, неевклідові геометрії розглядалися як уявні математичні конструкції, і їм не приписувалось реального фізичного змісту. Єдиною геометрією, що описувала реальні властивості фізичного простору і часу, вважалась геометрія Евкліда. А це ніби підтверджувало висновок субстанціальної концепції, що властивості простору і часу не змінні і не залежать від характеру руху та взаємодії матеріальних систем.

Простір і час приставляють собою форми, що виражають певні методи координації матеріальних об’єктів та їх станів. Змістом цих форм є рухома матерія, матеріальні процеси, та саме особливості і характер останніх повинні визначати їх загальні властивості. В цьому відношенні діалектика націлила науку на пошуки залежності між окремими властивостями простору і часу та супутніми матеріальними процесами, які їх визначають. Крім того, наявність у просторі і часі єдиного змісту – рухомої матерії – вказує і на взаємозв’язок між самим простором і часом, на неможливість їх існування абсолютно незалежно один від одного.

2. Загальні та специфічні властивості простору і часу

Простір – форма буття матерії, що виражає протяжність складових об’єктів, їх будову із елементів та часток. Це те, що є спільним всім переживанням, що виникають завдяки органам почуття. Простір нашого світу має три виміри. Тому його називають тривимірним. На протязі багатьох століть обговорювався тільки «абстрактний простір» геометрії. З XVII ст. перед фізикою, що тільки розвивалася, постало питання про «фізичний простір», про його існування. Велику роль у філософських дискусіях відіграє питання про сприйняття простору та часу.

Простір – бік руху, співвідносний з другого боку – часом.

Простір сам по собі ще не є рухом. Тільки спільно з часом він стає рухом. З іншого боку простір не існує поза єдності з часом, тобто поза рухом. Таким чи