Філософські ідеї Сократа

Реферат

на тему:

Філософські ідеї Сократа

Сократ (470-469 - 399 до н. э.) - перший з трьох видатних мислителів епохи високої класики Стародавньої Греції. Він був втіленням еллінської мудрості, його називали святим грецькій філософії. Зробивши філософію своєю спеціальністю, він проте не залишив після своєї кончини філософських творів. Пояснюється це просто: свої ідеї Сократ вважав за краще висловлювати в усній формі учням, слухачам і опонентам. Те, що відомо про життя і діяльність Сократа, дійшло до нас завдяки роботам Ксенофонта, Платона і Арістотеля. Саме на підставі їх спогадів можна викладати погляди Сократа. Фігура Сократа вкрай знаменна: його життя і смерть символічно розкриває природу філософії.

Сократ відбувався з простій і бідної сім'ї - був сином каменотеса Софроніська і повитухи Фенарети, а тому не отримав в дитинстві і юності витонченої освіти і виховання, яке було обов'язковим для хлопців з аристократичних сімей. Зовнішність Сократа всі називали потворною. Він був схожий на Силена: невеликого зростання, з великим животом, кирпоносий, товстогубий, з товстою шиєю і великою лисиною. Його подоба ніяк не відповідала ідеалам того часу, і, що приголомшувало понад усе, зовнішність філософа не відповідала “красі його душі”. Він завжди був одягнений в старий, пошарпаний одяг і усюди ходив босоніж. Його байдужість до жари і холоду, голоду і спразі дивувало всіх. Але все це лише ушляхетнювало уміння Сократа панувати над всім земним, над собою і показувало велич його духу. Зовнішній вигляд донесли до нас дві герми, що мають написи. На одній Сократ змальований з Сенекой, на іншій, що знаходиться в Неаполі, він змальований один. На першому портреті філософ з'являється людиною життєрадісним, навіть декілька хтивим, проте за негарною зовнішністю ясно видно його мудрість. Другий портрет Сократа виник лише після його смерті. Афіняни створили його, розкаявшись в тому, що змусили його випити чашу з отрутою. На портреті несправедливо засуджений філософ змальований таким, яким його сприймали учні. Художник не став змальовувати зовнішню потворність, бажаючи підкреслити етичну красу людини. Ранній портрет Сократа змальовує його жебраком, невимогливою і самотньою людиною, не понятим ні своєю дружиною Ксантіппою, ні багатьма іншими людьми. На пізньому портреті перед нами - мудрець, який проголосив: «Існує лише один бог-знання, і лише один диявол - неуцтво”. Нам відомі лише голови Сократа. Спроба доповнити одну із статуй в Копенгагені головою філософа не принесла очікуваного результату. Проте в Британському музеї знаходиться статуетка, що змальовує Сократа, що раптово зупинився: цілком імовірно, що під час прогулянки по ринку він зустрів знайомого і вирішив почати з ним філософську бесіду.

Сократ як об'єкт вивчення представляє значні труднощі. Безперечно, що він був афінським громадянином, що володів невеликими засобами, який проводив свій час в диспутах і учив молодь філософії, але не за гроші, як це робили софісти. Достовірно відомо, що в 399 році до н.е., коли Сократу було близько 70 років, він був засуджений, засуджений до смерті і страчений на афінський зразок. Обвинувачами Сократа були демократичний політичний діяч Аніт, поет-трагік Меле і невідомий ритор Лікон. Вони стверджували, що Сократ винен в тому, що не поклоняється тим богам, яких визнає держава, але вводить інші, нові божества і що він винен в розбещенні молоді, оскільки учив її тому ж самому. Йому дали випити чашу з отрутою. Але за межами цих фактів зведення про Сократа набувають спірного характеру. Двоє з учнів Сократа, Ксенофонт і Платон, написали про нього багато, але розповідають про нього вельми різні речі.

Ксенофонт стверджує, що Сократ був вельми благочестивий і що вплив його на юнацтво був сповна благотворним. Його ідеї, далеко не були руйнівними, будучи швидше нудними і банальними. Він повідомляє, що Сократ був постійно зайнятий питанням про те, як добитися того, аби влада в державі належала компетентним людям.

Платон написав "Апологію Сократа", з якої можна дізнатися про деякі аспекти сократівської філософії. "Апологія Сократа" представляє собою виправдувальну мову Сократа, виголошену їм на афінському суді в 399 році до н.е. Композиція включає: мова після звинувачення, передуюча вироку. У ній Сократ критикує обвинувачів за наклеп. Він говорить, що не боїться смерті, а боїться легкодухості і ганьби; що вбивство його буде страшне для суддів, тому що після смерті Сократа навряд чи знайдеться людина, яка заставлятиме їх прагнути до істини. Мова Сократа після загального звинувачення. “Я говорю вам, тим, які убили мене, що відплата на вас прийде негайно ж після моєї смерті, набагато важче, ніж моя смерть, якою ви вбиваєте мене...” Мова Сократа після смертного вироку. Ті, хто голосував за страту, - говорить Сократ - заподіяли зло собі, бо їх будуть всі звинувачувати, а його вважати мудрецем. “Але вже і час вирушати, мені - аби померти, вам - аби жити. А хто з нас йде на кращу справу, відомо одному богові”. “Апологія Сократа” дає ясне зображення людини певного типа: людини упевненого в собі, великодушного, байдужого до земного успіху, віруючого, що їм керує божественний голос, і переконаного в тому, що для добродійного життя найважливішою умовою є ясне мислення.

У “Бенкеті” Платона постійно підкреслюється уміння Сократа панувати над всіма плотськими пристрастями. Він рідко пив вино, але коли пив, то міг перепити будь-якого; але ніхто ніколи не бач