Філософія індивідуалізму, песимізму та позитивізму

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ

Філософія індивідуалізму, песимізму та позитивізму

Поява "філософії життя" зумовлена як внутрішньою логікою розвитку філософії, так і суспільними процесами, що відбувалися в Західній Європі кінця XIX - початку XX ст. Основні проблеми, порушені "філософією життя", пов'язані з усвідомленням кризи класичного раціонального мислення і спробою переосмислення вихідних постулатів класичної філософії.

Претензії, що пред'являлися "філософією життя" до попередньої філософії, полягали в тому, що класичний раціоналізм розглядав людину як істоту автономну щодо навколишнього світу. Класична філософія "забула" про світ. Намагаючись подолати цей відрив, "філософія життя" в особі таких своїх представників, як Ф.Ніцше, Г.Зіммель, А.Шпенглер, А. Бергсон, намагалися знайти ті поняття, за допомогою яких можна було б "залатати", "склеїти" тріщини, що утворилися. Таким поняттям стала категорія "життя". Життя є тим первинним феноменом, що даний кожному від народження.

Артур Шопенгауер (1788-1860) - німецький філософ-ідеаліст. Головний твір - "Світ як воля і уявлення" - спирається на кантівські апріорні форми - час, простір; категорії розсудку переглядаються і зводяться Шопенгауером до єдиного "закону достатньої основи". Суб'єкт і об'єкт розглядаються як співвідносні моменти, з яких складається світ як "уявлення". З іншої сторони, світ, що береться як "річ-у-собі", подається Шопенгауером як сліпа, "безосновна" воля до життя.

Світова воля - це могутній творчий принцип, що породжує всі речі і процеси, проте з самого початку в ній корениться щось негативне. Вона ніби вічно "голодна", незадоволена і ненаситна. Воля спрямовує реалізувати свою міць так, що в своїх проявах сама себе розділяє, руйнує, проте знову і знову продовжує свої нескінченні пошуки і боротьбу.

Далі, Шопенгауер проводить думку, що Світова Воля, втілюючись у розмаїтті різних процесів і подій як "річ-у-собі" виявляється зовсім не річчю. Відкриваючи себе в собі, вона себе також мимоволі маскує тим, що в її проявах все більше виступає риса, яка, здавалося б, зовсім чужа її бажанням, устремлінням і поривам: у своїх проявах вона все більше страждає і відчуває себе болісно нещасною.

Чому так виходить? Тому, що чим більш досконалий і свідомий рівень проявів Світової Волі досягається, тим більш жорсткий для неї самої і притому морально негативний характер вони приймають. Чим більш розвинені в інтелектуальному і емоційному відношенні люди, тим сильніші їх моральні колізії і страждання.

Шопенгауер вважав, що Світова Воля позбавлена сенсу і поводить себе абсурдним чином. Її не цікавить ні минуле, ні майбутнє. А події, що відбуваються в історії, не мають зв'язку і значення. Звільнення від зла і пов'язаних з ним страждань повинно бути досягнуто самогубством Світової Волі. Проте здійснити вирок над Волею, а тим самим і позбавити себе і людей страждань сама Воля не в змозі, це можуть здійснити лише люди як складові ланки світу явищ.

Досягти цього можна засобами філософського пізнання, що зясовують саму задачу, що стоїть перед людьми. Потім треба піти по двох, слідуючих один за одним щаблях самознищення Волі: 1) естетичне споглядання і 2) моральне самоудосконалення. Мораль повинна складатися з наступних елементів: покірне прийняття мук, аскетична позиція у відношенні до власної особи, альтруїстична установка у відношенні до всіх інших людей і повне здолання егоїзму в результаті дії перших двох принципів. На думку філософа світової скорботи, земні радощі і насолоди також ворожі моралі, як і зависливість, ворожнеча, ненависть і взагалі злоба, чим-небудь мотивована чи безпредметна. Засуджує він і звичайну пересічну поведінку, хоч це не зашкодило йому в "Афоризмах жштєйської мудрості" примирювати читачів з практичним користолюбством як проявом розважливої поведінки.

Філософом, що стояв біля витоків "філософії життя", вважають Фрідріха Ніцше /1844-1900/, представника ірраціоналізму і волюнтаризму.

У творчості Ф.Ніцше доцільно виділити три етапи:

I етап (1872-1876 рр.) - Ф.Ніцше розвиває вчення А.Шопенгауера та розробляє естетичну проблематику (праці: "Походження трагедії з духу музики", "Невчасні роздуми".)

II етап (1877-1882 рр.) - вивчає проблеми людського пізнання, виявляє інтерес до позитивізму та природничих наук, піддає критиці мораль суспільства (твори: "Людське, надто людське", "Ранкова зоря", "Весела наука").

III етап (1883-1886 рр.) - надає своїй філософській концепції відносно закінченого вигляду, осмислює метафізичну проблематику, розробляє концепцію "волі до влади" (праці: "Так говорив Заратустра", "Анти християнин", "По той бік добра і зла", "Генеалогія моралі", "Воля до влади").

Твори Ф.Ніцше репрезентовані в різних жанрах. Тут і форма есе, і праці, які складаються з ланцюжка афоризмів і фрагментів. Філософія Ніцше набула вираження в поетичній творчості, в легенді, міфі.

За Ніцше, фундаментальним принципом, онтологічною структурою буття є воля до влади як властиве всьому живому тяжіння до самоствердження, є рушійне начало світової еволюції. Всі інші цінності повинні бути інтерпретовані остільки, оскільки вони є виявом сили і слаб