Проблема людини в філософії Стародавньої Індії і Китаю

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

Проблема людини в філософії Стародавньої Індії та Китаї

Проблема людини в філософії Стародавньої Індії

філософія конфуціанство індійська

Однією з характерних рис давньоіндійського суспільства був поділ його на варни, які тривалий час називались в Європі кастами, що не зовсім точно, адже в перекладі із санскритського слово "варна" означає "покриття, оболонка, колір". Кожна варна мала свій кольоровий символ: брахмани (жреці) - білий; кшатрії (воїни) - червоний, вайш'ї (землероби, ремісники, торговці) - жовтий; шудри (низька, рабська праця) - чорний. Варнова система передбачає замкненність та ізольованість, тобто переходити із одної варни до іншої неможливо (при житті), вступати в шлюбні стосунки між представниками різних варн також забороняється. Перші три варни були арійського походження (племена арійців прийшли з північного заходу в долину Інду і Гангу в другій половині другого тисячоліття до н.е.) і різко відмежовувалися від нижчої варни шудрів, які, мабуть, були аборигенними представниками населення Індії. Чоловіки перших трьох варн проходили обряд посвячення і прилучалися до знання, тому називалися "двічі народженими". Жінки ж усіх варн і шудри не прилучалися до знань, їм це було заборонено, тому вони нічим не відрізнялися від тварин.

Традиційно в індійській культурі вважалося, що принципової різниці між рослинами, тваринами і людиною немає, адже всі вони мають смертне тіло і безсмертну душу. Після смерті тіла душа переселяється в інше тіло. Мандри душі по тілам називаються "сансара". Спочатку мандри душі були неупорядкованими, але потім стали залежати від поведінки людини, від виконання нею своєї дхарми. Дхарма спочатку мала значення бога закону і правосуддя, а потім - сам закон.

Якщо дхарма виконувалася недбало, то переродження здійснювалося у більш низькій варні, а то і в тілі тварини або рослини. Якщо старанно виконувалася дхарма, то це сприяло народженню у більш високій варні. Так діяв закон покарання - карма. І лише вища варна (брахманів) уможливлювала припинення переродження і тим самим досягнення повного звільнення від страждань (мокші).

Як уже говорилося, перші три варни прилучалися до знання, і полягало воно у вивченні стародавніх пам'яток індійської літератури - Вед. В образній мові Вед відбитий стародавній релігійний світогляд, в якому вже в той час поєднувалися деякі філософські уявлення про світ, людину, моральне життя. Веди поділяються на чотири частини, найбільш філософська з яких - Упанішади.

Для індійської філософії характерні розвиток у рамках відповідних систем, або шкіл, і поділ на дві великі групи : ортодоксальну (яка признає авторитет Вед) і неортодоксальну (яка не визнає авторитету Вед). Більшість з цих шкіл були ортодоксальними і релігійними. Це такі школи: веданта, міманса, санкх'я, йога, ньяя, вайшешика. До неортодоксальних шкіл належить джайнізм, буддизм і школа чарваків-локаятиків.

Розглядаючи головну тенденцію в розвитку стародавньої індійської філософії, необхідно відзначити, що велика увага приділялась проблемам людини і ставленню до навколишнього світу. Одним з головних було питання про позбавлення людини від страждань. Більшість стародавніх індійських систем вбачають причину страждань у незнанні. Якщо б людина пізнала себе і оточуючий світ в його істині, вона зменшила б свої страждання або уникла б їх зовсім. Отже, шлях до щастя лежить через пізнання.

Одна із основних неортодоксальних шкіл була школа джайнів, що веде свій родовід від 24 тиртханкарів (праведників), проте вважається, що реально існуючими були лише Паршва і Махавіра. Паршва заснував общину в Біхарі (Східна Індія), до якої приймали чоловіків і жінок, що поділялися на мирян та аскетів і повинні були дотримуватися чотирьох обітів: нешкодження, правдивість, некрадіжництва, неприв'язаності. Махавіра додає ще один - цнотливість, яка вимагає від аскетів повного утримання від сексу, а від мирян - дотримання подружньої вірності і обмеження себе в насолодах.

Джайністи вірять у сансару, карму і мокшу і мають за мету звільнитися від страждань. Цьому сприяє життя в общині. Та на відміну від брахманізму, джайнізм вважає, що закон карми не можна умислостивити жертвами богам, проте його можна перемогти. Той, хто переміг закон карми, стає джиною. Для звільнення ще при житті необхідно дотримуватися правильної поведінки (додержуватися 5 обітів), правильної віри (вірити в авторитет тирханкарів), правильного пізнання. В подальшому джайнізм розпадається на 2 секти: шветамбари (помірковані, "одягнуті в біле") і дігамбари (крайні, "одягнені простором"). Дігамбари - аскети вважають, що жінки не спроможні досягти повного звільнення. І хоча вони противники каст, проте вважають, що шудри аскетами бути не можуть. Що стосується шветамбарів, то їхній аскетизм не такий суровий. Вони носять білий одяг, пов'язують рот білою пов'язкою, щоб, мандруючи, ненароком не проковтнути яку небуть комаху.

Другою неортодоксальною школою був буддизм, і зверніть увагу перш за все на те, що це ранній буддизм (філософська школа, що розробляє етичну проблематику), а не те, що значно пізніше стає світовою монотеїстичною релігією.

Засновником буддизму вважається виходець із царського роду Сідахарта Гаутама (563-483 рр. до н.е.). Його батькам було віщування, що коли їх син зустріне хворого, старого чи мертвого, то стане монахом аскетом. Щоб запобігти цьому,