Єдність різноманітного. Загальний зв'язок

Єдність різноманітного. Загальний зв'язок

Вступ

Людина в навколишньому різноманітті світу завжди була схильна шукати щось загальне, що поєднує різні явища й речі. Для одних людей єдність навколишнього світу ґрунтувалося на матеріальному, для інших - на духовному початку. Єдність це могло бути субстратним, структурним, функціональним і т.д. Але, незважаючи на варіативність підходів, ідея єдності проходить через всі етапи пізнання миру людством.

Найдавнішою формою об'єднуючого погляду на мир варто вважати міф. Возз'єднуючи свідоме й несвідоме, він малював цілісну картину миру. Формувався міфологічний світогляд як система уявлень. Ідею виявлення єдності миру ми виявляємо й в античних натурфілософів, які за основу єдності приймали яку-небудь речовинну першооснову й намагалися з'ясувати процеси виникнення й знищення речей у єдиній першооснові. Філософи міркують про "архе" (підстава, першопричина, принцип), уважаючи, що "апейрон" (безмежна, невизначена матерія) - основа світобудови. Античний розум спробував зрозуміти хаос через космос. По Гераклітові, властивості речей відносні, тому що природа речей проявляється лише у взаємодіях з іншими речами. У космосі (абсолютне) всі явища, і всі речі (відносне) єдині. А вища мудрість полягає в тому, щоб, прислухаючись до природи, зрозуміти, що все єдино. Для Геракліта єдність навколишнього світу пояснюється не тільки тим, що вогонь (як "ясновельможне, найтонше повітря") - основа всього, але й тим, що єдино сам світовий процес, у результаті чого виникає гармонія всього.

Для прихильників атомізму як форми матеріалістичного погляду на фізичний мир все існуюче походить із багато чого (атоми - основа єдності природи). У стоїків основа єдності - Логос і безперервне середовище (пневма). Філософія елеатів затверджувала ідеальну єдність (суще як безумовно єдине). Вл. Соловйов, високо оцінюючи погляди Зенона писав: "І попередні філософи не могли обходитися без міркувань, без діалектики, але в них це був елемент другорядний. Зенон уживав винятково діалектичний спосіб". Однак його діалектика зверталася на заперечення зовнішнього буття. У Сократа ж Вл. Соловйов бачить "спосіб позитивної діалектики", оскільки Сократ уважає, що "повинне бути щось безумовне, загальне, об'єктивне, для всіх обов'язкове".

Вогонь, повітря, вода й земля утворять, по Емпедоклу, живий континуум, що стає, і Емпедокл затверджує єдність як потяг усього існуючий друг до друга (любов як протилежність розбрату). Прагнення Емпедокла до універсального синтезу було високо оцінене Гегелем. Для Анаксагора "хаос" (як сум'яття всіх речей) є матеріальна множинність, але саме хаос несе в собі можливість єдності (космос як гармонічне ціле). Піфагорійці ж розуміли єдність у змісті кількісної гармонії.

На думку Вл. Соловйова, філософія виникає тоді, коли ворожнеча розриває людське співтовариство. Тому батьківщиною філософії російський філософ уважав Древню Індію, де поява філософії бути ознаменовано нечуваним висновком: "усе їсти єдині", тобто "всі особливості й поділи суть видозміни однієї загальної сутності". Виявляється, таким чином, "вовлеченість людини у всеєдність існуючого".

У філософії самого Вл. Соловйова не можна не побачити прагнення до гармонії єдиного й множинного. По Соловйову, у світовому процесі взаємодіють множинність буття й божественна єдність. Мир - це різноманіття розвинених форм дійсності. Вони зберігаються, але пронизані прагненням до єдності, і "...множинність істот не є множинність безумовно окремих одиниць, а лише множинність елементів однієї органічної системи, обумовленої істотною єдністю їхнього загального початку...". Разом з тим варто визнати, "що немає й не може бути ні чистої єдності, ні чистої множинності, що все, що є, є необхідно і єдине, і багато чого".

1. Багато чого й одне

У сучасних умовах, на новому етапі розвитку міждержавних відносин, цивілізації в цілому, пріоритетного значення набувають загальнолюдські проблеми й цінності. Існуючий рівень взаємодії суспільства із природою, міжнаціональні зв'язки, соціальне життя ставлять такі питання, рішення яких вимагає якісних перетворень у світогляді людей, у науці, у філософії. Загострилася необхідність охопити все важливі сфери людського буття, відбити їхньому динаміку, осягти їх у взаємозв'язку й органічній єдності. Такий підхід під силу саме діалектичному методу пізнання.

Навколишня нас дійсність нескінченно різноманітна у своїх проявах. Невичерпна об'єктами нежива природа. З неозорого різноманіття форм складається життя на Землі. Нескінченний калейдоскоп соціальних процесів. Багатогранна сфера духовного. Явища й речі постійно міняються, множачи це різноманіття.

На думку И.З. Цехмистро, розум не сумнівається в існуванні реального миру як всеосяжна сукупність різних об'єктів, а в логіку, у математичних побудовах така конструкція навряд чи можлива. Тому він підкреслював: "...загальне не може бути відтворено ні в логіку, ні в математику на основі якої-небудь теоретико-множинної моделі його. Основні труднощі виникають при цьому зі своєрідної недостатності самого поняття безлічі для відображення властивостей загального".

Діалектикові подібності (спільності) і розходжень (різноманіття) відбиває принцип єдності різноманітного, що орієнтує на дослідження об'єкта у всій сукупності, у всій його своєрідності. Мир