Проблема простору у філософських і природничих науках

Якщо Ньютон довів до логічного завершення матеріалістично-атомістичну тенденцію розвитку уявлень про простір, то ідеалістичне трактування простору в найбільш розгорнутій формі дав Гегель, критично продовживши лінію Лейбница й довівши її з ідеалістично-діалектичних позицій до логічного завершення.

У загальному випадку для Гегеля простір - це найбільш абстрактна характеристика інобуття ідеї, позбавлена яких-небудь якісних визначень. Тим самим Гегель розвиває в об'єктивному напрямку думка Канта про те, що простір є "якась непочуттєва чуттєвість і почуттєва нечуттєвість".

Простір, уважає Гегель, перебуває в нерозривному діалектичному взаємозв'язку згодом, рухом і матерією: "лише в русі простір і час дійсні", але "точно так само, як немає руху без матерії, так не існує матерії без руху".

Цікавий підхід Гегеля до рішення проблеми дискретності-безперервності простору. Він затверджує діалектичний зв'язок дискретного й безперервного.

Дійсно, "якщо... говорять про безперервну й дискретну величини як про дві особливих, конфронтуючих один одному видах величини, те це лише результат нашої рефлексії, що абстрагує, що, розглядаючи, певні величини, в одному випадку залишає без уваги один, а в іншому - іншій з моментів, що втримуються в понятті кількості в нерозривній єдності".

Тому, заявляє Гегель, "простір у те саме час і безупинно, і дискретно", і уточнює - "у собі дискретно". Простір розкривається як форма "байдужного" й "спокійного" місцеперебування. Іншими словами, простір - статичне утворення.

Гегель уважає, що, затверджуючи дискретність-безперервність простору, ми тим самим вирішуємо питання про його нескінченність. Справді, якщо "простір... є лише можливість, а не буття негативного, і тому воно цілком безперервно; крапку, для-себе-буття є тому скоріше покладене заперечення простору, а саме покладене заперечення простору в ньому самому", той простір має границю, що носить характер стійкого існування. Геніальні його твердження, що як "істиною простору є час, так простір стає часом... простір переходить у нього".

Але єдність простору, часу, рухи й матерії перетворюється в Гегеля в ірраціональне: треба всією цією єдністю підноситься дух, що досконаліше й конкретніше кожного з елементів єдності.

І для духу не мають ніякої сили визначення (для Гегеля вони, як відомо, є первинними) простори й часу: він їхній деміург у процесі свого самопізнання.

Тому дуже важко задовольнятися гегелівськими формулюваннями простору, які одержали масу найрізноманітніших суперечливих і неоднозначних тлумачень.

Наприклад, Гегель затверджує: "... Простір і час безперервні в самих собі, і тіло, що рухається, одночасно перебуває й не перебуває в тому самому місці, тобто одночасно перебуває в іншому місці, і точно так само та сама тимчасова крапка існує й разом з тим не існує, тобто є разом з тим інша крапка".

Або: "Дві крапки зливаються в єдину крапку, і в той час, коли вони є в одному, вони також не є в одному. Рух і складається саме в тім, що тіло перебуває в одному місці й одночасно в іншому місці, причому настільки ж вірно, що воно перебуває не в іншому, а саме в даному місці".

Істини заради треба сказати, що з позицій сучасної фізики в наведених тезах є дуже багато раціонального. У всякому разі, інтерпретація цих тез надалі стала великою проблемою, але ясно, що в них Гегель угадав магістральну лінію розвитку сучасних досліджень, спрямованих на пошуки єдності перериваного й безперервного в просторі (часу, матерії, руху в тому числі).

Очищені від ідеалізму й ірраціоналізму гегелівські подання про простір лягли в основу діалектико-матеріалістичної концепції простору.

Критикуючи Лейбница, він пише: "Якщо ж говорять подібно Лейбницу, що простір є порядком речей... і що воно має своїх носіїв у речах, то ми відразу ж переконаємося, що, якщо подумки відкинути речі, що наповнюють простір, все-таки залишаються незалежно від речей просторові відносини".

У той же час Гегель не згодний і з ньютонівською концепцією порожнього простору: "Ми не можемо виявити ніякого простору, що було б самостійним простором; воно є завжди наповнений простір і ніде воно не відмінно від свого наповнення".

Простір, по Гегелю, є гола форма, якась абстракція - абстракція безпосередньої зовнішності, і воно "цілком безперервно". Дійсно, якщо те, що наповнює простір, не має нічого загального із самим простором, якщо "всі перебувають одне поруч із іншим, не заважаючи один одному".

Можна бачити, що в багатьох своїх трактуваннях властивостей простору, його сутності Гегель випередив розвиток сучасного йому природознавства. Але необхідно відзначити й те, що абсолютний ідеалізм і прагнення до логічно замкнутого системо творчості привели Гегеля до суперечливих висновків не тільки в цілому в його філософській системі (це насамперед протиріччя між діалектичним методом і самою системою), але й, зокрема, у вченні про простір.

Послідовність розвитку гегелівської системи, що відбиває етапи розвитку абсолютного духу в процесі самопізнання, привела автора цієї системи до твердження, що матерія, що рухається, є породження єдності форм простору й часу. Отже, по Гегелю, просторові відносини й закономірності не можуть залежати від загальних законів взаємодії матеріальних об'єкті