Етичні погляди Канта

Київський державний лінгвістичний університет

гуманітарний інститут

РЕФЕРАТ

Етичні погляди І. Канта

гр. менеджменту

Рощенко Е.В.

КИЇВ

Вступ

“Серед наших понять... Поняття моральності найважливіше”

І. Кант

Етика є однією з найдавніших філософських дисциплін , об'єктом вивчення якої служать мораль, моральність. З трьохсотих років до н . е., коли етику вперше позначили як особливу область дослідження, до сьогодняшніх днів інтерес до її осмислення не зменшується . В різний час до проблем етики зверталися такі філософи, як Арістотель, Спіноза, Кант, Маркс.

Серед філософських трактатів по етиці особливо виділяються праці І.Канта. Етика Канта в багатьох відношеннях з'явилася вершиною філософії моралі нового часу. Серед класиків німецької філософії Кант приділив найбільшої уваги моральності (причому саме її специфіці), і її етичній концепції, послідовно розвинена в цілій лаві спеціальних праць, була найбільш розробленою, систематичною і завершеною. Кант поставив цілий ряд критичних проблем, пов'язаних з визначенням поняття моральності. Одна з заслуг Канта полягає в тому, що він відділив питання про існування Бога, душі, свободи — питання теоретичної свідомості — від питання практичної свідомості : що я повинен робити? Практична філософія Канта виявила величезний вплив на наступні за ним ґенерації філософів (А. В. Гумбольдти, А. Шопенгауер, Ф. Шеллінг, Ф. Гельдерлін та ін.).

Вивчення етики Канта продовжує розвиватися з 20-х років. Існує багато різноманітних оцінок етики Канта. З точки зору метафізики , найбільш цінними є ідеї Канта про свободу і про автономію етики.

Сучасні дослідження кантовської етики є спробою дати нові засоби її переосмислення і нові підходи реконструкції критичної етики. Критична етика Канта своїм вхідним пунктом має усвідомлення практики, в якій втілюється розумна поведінка людини. Подібно тому як теоретична філософія з'ясовує питання про можливість істини і наукового знання, вся практична філософія присвячена людській практиці, причому розгляд співвідношення дійсної свободи і морального закону є однією з істотних проблем осмислення кантовської практичної філософії. По Канту, єдність критичної філософії з кантовською філософією моралі слід шукати в фундаментальному положенні людини в світі і в розумінні єдності. Справді, моральна поведінка вимагає не тільки усвідомлення повинності, але й практичного виконання боргу.

Зв'язок етики Канта з його теоретичною філософією, генеза його етичних ідей, становлення його думки в рамках вчення про свободу і етиці, повинність (центральна категорія його моралі) - ці проблеми знаходяться в центрі уваги при вивченні його етичної концепції.

Етика обов’язку

“Чисте поняття про обов’язок має на людське серце... Значно більш сильний вплив, ніж всі інші мотиви”

І. Кант

Єдине, що початково передвизначено в людині, — це її прагнення до щастя; найфундаментальніші потреби і інтереси людей в кінцевому результаті зводяться до досягнення блаженства. Але якщо навіть цю фундаментальну природу людини можна відрізнити від наявної психології людей і передписати людині деякий “істинний” інтерес і прагнення в відзнаку від його безпосередніх, фактичних схильностей і бажань, то все рівно в цьому випадку мораль буде зведена до деякого “розумного егоїзму”. Кант розмірковує тут передусім як мораліст , з точки зору самої моральної свідомості, послідовно проводячи власну логіку. В даному випадку він відстоює чистоту морального мотиву. Принцип щастя, говорить Кант, “підводить під моральність мотиви, що, скоріше, підривають і знищують весь її піднесений характер, змішуючи в один клас наміри до доброчесності і до пороку, навчаючи тільки одного — як краще розраховувати. Якщо ж моральність засновувати на прагненні людини до щастя, то пробудження до чинності, нехай навіть правильного, буде обтяжене інорідними , “гетерономними”, не властивими самій моралі мотивами — надією на досягнення успіху, на набрання блаженства в цьому або потусторонньому світі, на винагороду доброчесності, нарешті, на отримання внутрішнього задоволення від свідомості правильності своїх вчинків. Справжній же моральний настрій людини повинен полягати в тому, щоб не очікувати нагород ані в цьому, ані в іншому світі, а виконувати свій обов’язок безвідносно до яких-небудь надій , нехай навіть бажання щастя — невикорінювальне природне прагнення людини.

Мораль, як вважає Кант, не можна розглядати лише як засіб досягнення якого-небудь результату. При такій інтерпретації моральність перетворюється в чисто технічну, прагматичну задачу, в питання про “розважливість”, уміння і спроможності ефективно досягати поставлені цілі. Такі принципи чинності, звичайно, мають місце в людському житті; Кант називає їх умовними, гіпотетичними імперативами : якщо бажаєш досягнути якогось результату, слід робити так. Але вся справа в тому, що такі правила, визначаючи засіб здійснення цієї мети, залишають в стороні пита