Філософія древньої Індії. Початок філософського мислення

Якщо ми абстрагуємося від найдавніших письмових, пам'ятників, виявлених на території Древньої Індії, то тексти індуської (хараппської) культури (2500-1700 років до н.е.), які дотепер ще повністю не розшифровані, є першим джерелом інформації про життя (разом з археологічними знахідками) суспільства - так звана ведична література. Мова йде про великий набір текстів, які складалися протягом приблизно дев'яти сторіч (1500-600 років до н.е.). Однак і в більше пізній період створюються добутки, які по своєму змісті ставляться до цієї літератури. Ведичні тексти - це література переважно релігійного змісту, хоча Ведичні пам'ятники не тільки є коштовним джерелом інформації про духовне життя свого часу, але й містять багато відомостей про економічний розвиток, класову й соціальну структури суспільства, про ступінь пізнання навколишнього світу й багато про що іншому.

Ведична релігія - це складний, що поступово розвивається комплекс релігійних і міфологічних подань і відповідних їм ритуалів і культових обрядів. У ньому прослизають частково архаїчні індоєвропейські уявлення (що сходять до тих часів, коли арії задовго до приходу в Індію жили разом з іншими індоєвропейськими племенами на загальній території) індоіранського культурного шару (загального індійській і іранській аріям). Завершується формування цього комплексу на тлі міфології й культів тубільних (не індоєвропейських) мешканців Індії. Ведична релігія є політеїстичної, для неї характерний антропоморфізм, причому ієрархія богів не є закритої, ті самі властивості й атрибути поперемінно приписуються різним богам. У Ригведі важливу роль грає Індра - бог грози й воїн, що знищує ворогів аріїв. Значне місце займає Агни - бог вогню, за допомогою якого індус, що сповідає Веди, приносить жертви й у такий спосіб звертається до інших богів. Продовжують список божеств пантеону Сурья (бог сонця), Сома (бог однойменного оп'яняючого напою, використовуваного при ритуалах), Ушас (богиня ранкової зорі), Дьяус (бог небес), Ваю (бог вітрів) і багато хто інші. Деякі божества, як, наприклад, Вишну, Шива або Брахма, пробиваються в перші ряди божеств тільки в більше пізніх ведичних текстах. Мир надприродних істот доповнюють різні парфуми - вороги богів і людей (ракшаси й асури).

У деяких ведичних гімнах ми зустрічаємося з прагненням знайти загальний принцип, що міг би пояснити окремі явища й процеси навколишнього світу. Цим принципом є універсальний космічний порядок (рота), що панує над усім, йому підлеглі й боги. Завдяки дії рота рухається сонце, світанок проганяє тьму, переміняються пори року; рота - це принцип, що керує плином людського життя: народженням і смертю, щастям і нещастям. І хоча рота - безособовий принцип, іноді його носієм і хоронителем виступає бог Варуна, наділений величезною й необмеженою силою, що «помістив сонце на небо».

Основою ведичного культу є жертва, за допомогою якої послідовник Вед звертається до богів, щоб забезпечити виконання своїх бажань. Жертва всемогутня, і якщо правильно принесена, то позитивний результат забезпечений, тому що у ритуалі працює принцип «даю, щоб ти дав». Ритуальній практиці присвячена істотна частина ведичних текстів, зокрема брахмани, де окремі. аспекти розроблені до дрібних деталей. Вибухобезпечний ритуалізм, що стосується практично всіх сфер життя людей, гарантує особливе положення брахманам, що були виконавцям культу.

Деструкція традиційної міфології й ведичного ритуализму проявляється, зокрема, у космологічному гімні, називаному Насадил, що належить до більше пізніх частин Ригведи. Відповідно до цього гімну, спочатку не було ні сущого (сат), ні не-сущого (асат), не було повітряного простору й неба, не було смерті й безсмертя, дня й ночі. Було тільки те єдине (тад екам), що розуміється як щось аморфне, нерозчленоване й позбавлене конкретного змісту, що саме по собі дихало. «Крім цього, нічого іншого не було, тьма була спочатку, тьма, покрита тьмою», наділеної принципом зміни самої себе на більше високому рівні безособовою силою, що стимулює подальший процес генезису, що у тексті тільки позначений. Беруть участь у ньому, зокрема, тапас (тепло) і кама (прагнення, бажання) як сила життя, первинний імпульс буття. Скептицизм, а частково й спекулятивний характер тексту проявляються у висновку, де автор запитує:

«Хто може сказати, звідки виник цей утвір? Боги з'явилися [тільки] зі створенням цього [миру]... Звідки все виникло, звідки все утворилося? Виникло саме чи ні? Той, хто на найвищому небі стежить за цим [миром], той знає. Виразно він [це] знає або не знає?» Гімн не є цілісним викладом генезису миру, багато чого він лише позначає й формулює питання, на які не відповідає. Це відкривало широкі можливості для пізніших спекуляцій і інтерпретацій; різним образом тлумачать цей гімн і сучасні дослідники.

І в більше пізніх ведичних текстах - брахманах - зустрічається висловлення про походження й виникнення миру. У деяких місцях розвиваються старі положення про воду як першої субстанції, на основі якої виникають окремі стихії, боги й увесь світ. Процес генезис часто супроводжується спекуляціями про вплив Праджапати, що розуміється як абстрактна творча сила, що стимулює процес виникнення, миру, а його образ позбавлений антропоморфних рис. Крім того, у брахманах зустрічаються положення, що вказують на різні, форми подиху (прана ) як первинні прояви буття. Тут мова йде про уявлення, спочатку пов'язаних з безпосереднім спостереженням людини (подих як один з головних проявів житт