Епістемічна логіка

Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

"Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана"

Кафедра філософії фінансово-економічного факультету

Реферат на тему:

"Епістемічна логіка"

Виконав:

студент Штукмейстер В.В.

1 курсу; 3 групи;

фінансово-економічний факультету

Викладач:

Соколов С.В.

Київ 2010

Зміст

Вступ

1. Дихотомія "контекстів відкриття" і "контекстів обґрунтування"

2. Слабка ефективність "сильної" раціональності

3. Універсалістька парадигма логіки

4. Епістемічна логіка "другого покоління": завдання й труднощі

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Епістемічна логіка з'явилася наприкінці 1950-х – початку 1960-х років завдяки блискучим роботам К. Геделя, Г. фон Врігга, А. Прайора й, насамперед, Я. Хіітикки, які виявили, що структури й закономірності, пов'язані з поняттями "знання", "думка", "переконання", можуть бути представлені у вигляді аксіоматичних дедуктивних систем. Вона розвивалася пліч-о-пліч із модальною й інтенсіональною логіками, довгий час розділяючи з ними досить зручний і філософськи привабливий спосіб інтерпретації семантику можливих мирів.

Але виявилося, що настільки близькі споконвічно області дослідження очікувала різна доля. У порівнянні з тим, наскільки важливу роль відіграє модальна логіка для сучасних метафізиків (С.Крінке, Д. Льюїса, А.Плантінга, Р. Чізолма), маргінальне положення епістемічної логіки у філософії просто разюче. Навіть її найбільш видатні й багатообіцяючі технічні результати сприймаються філософами досить прохолодно й залишаються осторонь від епістемологічного мейнстріма. Чим же пояснюється така парадоксальна ситуація?

1. Дихотомія "контекстів відкриття" і "контекстів обґрунтування"

Насамперед , у цьому слід винити характерне для позитивізму, що і йде ще від Г. Рейхенбаха, протиставлення "контекстів відкриття" і "контекстів обґрунтування". Сьогодні більшість філософів науки визнали, що логічному аналізу доступні лише останні: що ж стосується перших, то вони, як правило, пов'язані з неоформализуємими й неекспліцируємими аспектами пізнання. Але за словами Карла Поппера, "питання про шляхи, по яким нова ідея будь то музична тема, драматургічний конфлікт або наукова теорія приходить людині, може становити істотний інтерес для емпіричної психології, але вона зовсім не відноситься до логічного аналізу наукового знання" [1, с.26].

А далі зазвичай використовується аргумент, що нагадує знамениту дилему халіфа Омара: "Якщо ваші книги згодні з Кораном, то вони надлишкові; якщо вони не згодні з Кораном, то вони шкідливі, у кожному разі їх треба спалити". Дійсно, якщо систематичні регулярності, пов'язані з нашим використанням епістемічних понять, мають місце тільки в "контекстах обґрунтування", то для їхнього аналізу не потрібна ніяка спеціальна епістемічна логіка, оскільки обґрунтуваннями й доказами займається саме логіка звичайна. Ми намагаємося досліджувати у формально-аналітичних термінах "контексти відкриття", тим самим свідомо спотворюємо їх зміст, пов'язаний з вільним, іноді навіть стихійним творчим пошуком. У кожному разі, у рамках такої парадигми статус епістемічної логіки виявляється під великим сумнівом.

2. Слабка ефективність "сильної" раціональності

Друга причина, по якій епістемічна логіка виявилася не занадто популярна серед філософів, сильні ідеалізації, на яких вона споконвічно будувалася. Справа в тому, що неможливо сформулювати жодну досить багату й цікаву у філософському плані систему епістемічної логіки, не приписавши суб'єктові, що пізнає, мінімальні раціональні здатності. Але виявляється, що в рамках нормальних епістемічних логік із крипкевською семантикою навіть "мінімальна" раціональність, необхідна для філософської виправданості До- Оператора (оператора "відомо, що"), є надто сильною. Зокрема, ми повинні прийняти

(I) аксіому дедуктивної зв'язаності.

(якщо а знає, що з p слідує q, то з популярності для а факту р випливає популярність для а факту q). а також

(II) аксіому істинності

(якщо відомо, що р, то р істинно).

У більшості стандартних систем епістемологічної логіки ухвалюються також аксіоми

(ІІІ) позитивної інтроспекції

(якщо а знає, що р, то а знає, що а знає, що р) і

(ІV) негативної інтроспекції

(якщо а не знає, що р,то а знає, що а не знає, що р).

Що значить для суб'єкта, що пізнає, а знати висловлення р? Це значить, що в усіх світах, сумісних з тим, що відомо а (тобто а - досяжних), висловлення р повинне бути дійсним. Прийняття аксіом (i-iv) приводить до того, що відношення досяжності між можливими світами, асоційоване з індивідом а повинне бути рефлексивним, симетричним і транзитивним, тобто являти собою відношення еквівалентності. Не секрет, що системи саме з таким відношенням досяжності виявляються підходящими для найбільшого числа додатків.

В пориві епістемологічного аскетизму, можна, звичайно, відмовитися від аксіом (і ДО) або послабити їхнім підходящим образом. Але хіба має право ми брати під сумнів

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать