Метод i методологiчне дослiдження

Реферат на тему:

Коли доведення геометричної теореми у давнiх грекiв виявлялося настiльки очевидним та ясним, що полягало, для прикладу, у прове­­­деннi всього лише однiєї (додаткової) лiнiї на геометричному крес­­­леннi, то вони в таких випадках без якихось додаткових слiв про смисл доведення пiдписували креслення своїм знаменитим та добре вiдомим з iсторичних текстiв - "Дивись!".

I що можна було б заперечити людинi, яка б, скажiмо, у вiдповiдь на цю пропозицiю просто повернулася б до креслення спи­­­ною. Добре б, якби при цьому вона обмежилась ввічливим: "Вибачте, але я не розумiю". Гiрше, мабуть (щоправда, невiдомо - для неї са­­­мої чи геометрiї), коли б вона заявила з апломбом чи необґрунтованою погордiстю сучасного прагматика, мовляв: "Ви не маєте нiякої влади над моїми думками".

Звертаючись до поняття "науковий метод" слiд зробити декiлька загальних зауважень, якi безпосередньо, як декому здається, не стосуються проблем наукового пiзнання.

Розглядаючи метод у якостi певного загального поняття iнодi визначають його зв'язок з метою [Див.:1]. За мету людини можна визнати уявлення в свiдомостi певного об'єкту, що є предметом пот­­­реб, iнтересiв та цiнностей, на досягнення якого (як бажаного, ко­­­рисного результату) спрямована дiяльнiсть суб'єкта - особистостi, соцiальної групи, iсторичної спiльностi.

Особливо гостро в iсторiї людства постала проблема спiввiдно­­­шення мети i методу, через ототожннення останнього з поняттям "за­­­соби". Проблема виникла у зв'язку з вiдомою тезою єзуїтiв - "мета виправдовує засоби", а також з таким рiзновидом людської по­­­ведiнки, що дiстав назву макiавеллiзм - вiд iменi Н.Макiавеллi (1469-1527) iтал. полiтич. мислителя, громадського дiяча i пись­­­менника, який спираючись на тлумачення методу, як об'єктивної даності, що пiдвладна метi, доводив можливiсть у конкретних iсторич­­­них умовах переступати через самообмежуючi закони моралi для до­­­сягнення великих i благородних цiлей. У свою чергу, iсторична практика засвiдчує, що рiзноманiтнi соцiальнi (перш за все полiтичнi) особи для досягнення власної мети не нехтували викорис­­­танням будь-яких засобiв. Наприклад, Ф.Енгельс досить цинiчно в листi Г.Трiру вiд 18 грудня 1889р. писав: "...для мене як рево­­­люцiонера придатний будь-який метод, що веде до мети, як найбiльш насильницький, так i той, що здається найбiльш мирним"[2.-с.260].

Аналiз проблеми єдностi мети, методiв i наслiдкiв цiлеспрямова­­­ної дiяльностi, на загальнофiлософському рiвнi, виявляє суперечли­­­ве нерозумiння субстанцiйного вiдношення, яке полягає у тому, що етичнi принципи, а не певна ”чиста” мета, є передумова будь-якого рiшення соцiального суб'єкта у виборi методу, наявних засобiв. У свою чергу, стосовно науки, ця обставинна виявляти себе через пев­­­ний етос науки, а не трансцендентальну орiєнтованiсть суб'єкта на пiзнання саме для себе. Тому пiдвалина начала наукового мiркуван­­­ня, вирiшення проблеми використання певного наукового методу, та­­­кож, не може бути вiдiрваною вiд етичного. Не даремно критика кла­­­сичного iдеалу рацiональностi, в першу чергу, звертається до факту суперечностi мiж науково-пiзнавальною i етично-спрямованою дiяльнiстю. Часто нагадують висловлене М.Хайдеггером зауваження, що "фiзики шукали закони ядерного щеплення i не бажали створювати атомну бомбу. Однак, це саме те, що вони створили" [3.-с.147].

Проте, запропонувавши поставити поняття "метод" у вiдношення до етичного, одразу починаєш усвiдомлювати, що мова йде про "iдеал методу", а не буденну практику наукового дослiдження.

Використовуючи поняття "iдеал методу" треба враховувати, що той чи iнший метод не тiльки спроможнiй, але, як правило, навiть iсто­­­рично виникає та актуально використовується у виглядi певного "аб­­­солютного методу" чи епiстемологiчного iдеалу. Взагалi, метод як обмежена i визначена (у людини усвiдомлена) послiдовнiсть дiй, що призводить до стало вiдтворюваних результатiв, реалiзується люди­­­ною через уявлення незмiнної iдеальної послiдовностi та результату дiяльностi. Тому мова, так чи iнакше, при розглядi методу йде про рацiональнiсть. У свою чергу, форма буття рацiонального методу ­­­поняття. Вiдома також пропозицiя А.Бергсона, що вимагає враховува­­­ти "iнтуїтивнi методи" несвiдомих дiй комах [Див.:4], якi вiдбува­­­ються за межами свiдомостi та поняття, вона дозволяє метод сприй­­­мати як щось вище стосовно будь-якої моралi та "релiгiї".

Розглядаючи людину як розумну iстоту, яка має iнтенцiональну самовизначенiсть, треба врахувати, що мiнливiсть буття, розмаїття дiйсностi при використаннi конкретного поняття про певну послiдовнiсть дiй стає по вiдношенню до суб'єкта сферою подiленою на визначення окремих властивостей суб'єкта та дiйсностi. При од­­­них дiях суб'єкта свiт виявляє себе як середовище iснування тiл, що мають розмiри, при iнших - вагу та т.п. Предмети ототожнюються, або вирізняються на пiдставi одержання одного або iншого результа­­­ту певної послiдовностi дiй людини. Але тiльки уявлення про iсторiю, як певну моральну самовизначенiсть, дозволяє вiдкривати та приймати новi способи взаємодiї з тiлами, якi переконують лю­­­дей, що два тiла ранiше вiднесених до одного роду слiд вiдрiзняти як якiсно рiзнi (кит - риба чи тварина).

Слiд