Методологiя спростування теорiй i еволюцiя знання

Реферат на тему:

Вбачаючи найбiльш характерну особливiсть науки у фальсифiкова­­­ностi її теорiй, Поппер приходить до специфiчного розумiння науко­­­вого знання та наукового методу. Своє розумiння знання вiн протис­­­тавляє есенцiалiзмовi, котрий був найбiльш поширений у ХYIII-XIX ст., та iнструменталiзмовi, що широко розповсюдився у ХХ ст.

Есенцiалiстське тлумачення наукового знання сходить, на думку Поппера, до Галiлея та Ньютона. Його можна окреслити у трьох те­­­зах.

1. Вченi прагуть отримати iстиний опис свiту.

2. Iстинна теорiя описує "сутностi", що лежать в основi спос­­­тережуваних явищ.

3. Тому, якщо теорiя є iстинною, то вона не припускає нiяких сумнiвiв i не потребує в подальшого пояснення чи змiни.

К.Поппер приймає першу тезу. Вiн "хоче" прийняти i другу тезу, хоча фактично не приймає її: "Я цiлком погоджуюсь iз есенцiалiзмом щодо того, що багато вiд нас скрито i що багато з того, що скрите, може бути виявлене... Я навiть не схильний критикувати тих, хто намагається зрозумiти "сутнiсть свiту" [2. -с.302]. Однак, iдею сутностi Поппер вiдкидає тому, що з неї випливає третя теза, з котрою вiн рiшуче не погоджується. Якщо ми визнаємо наявнiсть знання останньої сутностi свiту, то ми повиннi прийняти i мож­­­ливiсть остаточного пояснення, яке не потребує виправлень чи пок­­­ращень. Поппер не може допустити в науцi нiяких остаточних пояс­­­нень, бо це заперечується реальною iсторiєю науки. Таке пояснення не можна було б фальсифiкувати, тому (за його критерiєм демар­­­кацiї), воно було б ненауковим.

Поппер дає надвичайно чiткий та простий виклад iнструмен­­­талiстської концепцiї та її вiдмiнностi вiд есенцiалiзму [Див.: 2. -с.304-315]. З точки зору останнього ми повиннi проводити розрiзнення помiж:

1) унiверсумом сутностей;

2) унiверсумом феноменiв, що спостерiгаються;

3) унiверсумом мови. Кожний з них можна представити у виглядi квадрата.

Тут "а" i "b" - феномени, що спостерiгаються; "А,В" ­­­вiдповiднi сутностi; "г" i "є" - символiчнi представлення або опи­­­си цих сутностей; "E" являє собою iстотний зв'язок помiж "А" i "В"; "i" - теорiя, що описує зв'язок "E". З "г" та "i" ми можемо вивести "є". Це означає, що при допомозi теорiї ми можемо поясни­­­ти, чому поява "а" викликає появу "b". Iнструменталiзм вiдкидає квадрат (1), тобто унiверсум сутностей. Тодi "r" та "є" безпосе­­­редньо вiдносять до феноменiв "а" та "b", що спостерiгаються, а "i" взагалi нiчого не описує i представляє собою iнструмент, кот­­­рий допомагає дедукувати "є" з "r".

К.Поппер погоджується з iнструменталiзмом в тому, що науковi теорiї є iнструментом для наукових передбачень. Однак, науковi те­­­орiї завжди претендують на те, що вони описують дещо iснуюче i ви­­­конують не лише iнструментальну, але й дескриптивну функцiю. Це витiкає з наступниих положень, якi вiн висуває:

По-перше, науковi теорiї пiддаються перевiркам з метою їх фаль­­­сифiкацiї, а отже, теорiї не є лiчильними правилами, як вважають iнструменталiсти. Правила та iнструменти не пiддаються таким пе­­­ревiркам, вони лише використовуються вiдомим чином.

По-друге, теорiя в процесi перевiрки фальсифiкується; правила та iнструменти не можна фальсифiкувати. Отже, iнструменталiстська iнтерпретацiя не спроможна зрозумiти реальнi перевiрки, якi є спробами спростування, i не може пiти далi за твердження про те, що рiзноманiтнi теорiї мають рiзнi сфери застосування.

По-третє, iнструменталiзм, розглядаючи теорiї як правила, рятує їх вiд спростування, витлумачуючи фальсифiкацiї як обмеження сфери застосування теорiй-iнструментiв. Тим самим iнструменталiзм галь­­­мує науковий прогрес, сприяючи консервацiї спростованих теорiй та перешкоджаючи їх замiнi на новi, кращi теорiї.

Критика Поппером есенцiалiзму та iнструменталiзму дозволяє от­­­римати уявлення про власне розумiння ним наукового знання. Вiн приймав тезу есенцiалiзму про те, що вчений намагається отримати iстинний опис свiту i дати iстинне пояснення фактам, що спос­­­терiгаються. Але, на вiдмiну вiд есенцiалiстiв, Поппер вважає, що ця мета актуально недосяжна i наука здатна лише наближатись до iстини. Таким чином, попперiвське розумiння вiдмiнне вiд з есенцiалiстського в тому, що вiн виключно методологiчно, а не епiстемологiчно визнає пошук iстини метою науки. У "той же самий час", його обмеження епiстемологiї спирається на аргументи iнстру­­­менталiзма, коли вiн вважає, що мета науки вiдкрити "абсолютну iстину" не може бути досягнута. I навпаки, виключно з позицiй ви­­­мог епiстемологiї, Поппер обмежує сферу функцiонального-методо­­­логiзма iнструменталiзма, коли визнає можливiсть створення усе "ближчих" до iстини картин свiту.

Iнструменталiзм зводить реальнiсть лише до iнформацiйного рiвня спостережуваних феноменiв. Есенцiалiзм роздiляє свiт на рiвень сутностi та рiвень спостережуваних явищ. Поппер же вiдкидає дихо­­­томiю спостережуваного-теоретичного. В його концепцiї всiм термiнам та реченням мови науки приписується дескриптивне значення i немає термiнiв та речень, значення котрих повнiстю визначається спостережув