Філософські категорії діалектики

Старе й нове. Філософські категорії

Категорії нове і старе вважаються найбільш простими й давно вже добре розробленими, однак єдиної думки про їх закономірний діалектичний взаємозв'язок так і не вироблено. В останні роки з'явився інтерес до категорії «нове», обумовлений актуальністю проблем діалектики в цілому. Найчастіше ці поняття диференціюють стосовно процесу розвитку. Причому, у якому би формулюванні дослідник не використовувало принцип розвитку, керуючись їм, він повинен визнавати виникнення, так сказати, принципово нового, такого, котрого раніше взагалі не існувало. Процес виникнення нового як небувалого розкриває принцип мірності. Із принципово новим дослідник зіштовхується в області границь міри, але тільки у випадку істотних якісних змін.

Взаємозв'язок нового зі старим - це сама загальна характеристика змін, але, зрозуміло, багатство діалектики не зводиться тільки до цієї характеристики. Нова й старе - це клініки, об'єднуючі категорії, вони характеризують багато граней реальних процесів (нагромадження елементів новий і якісний стрибок від старого до нового, заперечення старого новим, зв'язок форми й змісту, можливості й дійсності й т.д.).

З категоріями «нове» і «старе» зв'язане положення діалектики, що одержало в літературі назва принципу історизму. Зупинимося на ньому більш докладно. Часто принцип історизму розуміють трохи спрощено, зв'язуючи його з науками, що займаються вивченням соціальних подій, конкретно з історією, і зводячи його до викладу хронології подій. Створюється враження, що до фізики, хімії, іншим природничим наукам він начебто б і незастосовний. Однак принцип історизму - це той же принцип розвитку; він вимагає відбиття динаміки процесів, руху й розвитку кожної речі, але спрямований він на минулий стан речі. Облік його вимог важливий для всякого дійсно наукового дослідження.

Зміни, які відбувалися з річчю в минулому, перетворили її в те, що вона являє собою зараз. Аналіз минулих станів речі дозволяє виявити зв'язки між цими станами й ті закони, які обумовили виникнення, функціонування й розвиток речі. На базі цього формується більше повне знання справжнього стану речі. Принцип історизму дозволяє розкрити ускладнення структури речі, зміна старих і поява нових закономірностей її розвитку. Традиційна назва даного принципу пояснюється тим, що дослідник, відтворюючи шлях розвитку речі, по суті справи, знайомиться з її історією. Інакше кажучи, він аналізує становлення речі. У цьому плані принцип історизму, на наш погляд, точніше було б назвати принципом становлення речі. «Становлення» як філософська категорія виражає єдність виникнення й зникнення, незавершеність існування речі, той момент розвитку, коли вона тільки формується. Такий момент присутній у розвитку будь-якої речі: «старе» - це вже не колишнє старе, «нове» ще не затвердило себе й не показало свої можливості й специфіку. Нестійкість даного моменту розвитку виражається через категорії «щось» і «інше», службовці для позначення колишнього «старого» і майбутнього «нового» . Щось - те, що реально існує, має свою якісну специфіку, свої зв'язки й відносини. Однак у цей момент часу дослідник фіксує лише сам факт буття, реального існування цієї речі, як невизначеної. Інше - це існування речі у формі, відмінної від попереднього стану, перехід у свою протилежність.

Річ ефективніше досліджувати в її розвитку, стані, що став. Однак категоріальний «зріз» тієї або іншої сфери отриманого готового знання необхідно доповнювати динамікою що розвивається, знання, що стає. Це складне завдання. Коли елементи нової структури речі ще тільки формуються, зароджуються в надрах старого стану вихідної речі, коли вони ще слабко виражені й у кількісному, і в якісному відносинах, що тенденція наступного розвитку виявляється невизначеною. Відповідно до принципу становлення (історизму), більше висока стадія розвитку є підставою для проникнення в сутність більше низької стадії розвитку речі.

Становлення пов'язане із запереченням. Якщо зняття виражає безперервність розвитку, то заперечення - це такий момент розвитку, що виражає його переривчастість. Заперечення може означати навіть руйнування, загибель речі.

Принципи-Твердження існують і «працюють» у системі сталого, «устояного» знання, а принципи-припущення - у системі знання що розвивається.

Має місце певна типологія заперечень. «Деструктивне заперечення» розуміється як руйнування; своєрідною модифікацією «зняття» оголошений такий тип заперечення, як «трансформація» , і т.д. Принцип заперечення (як будь-яка, усяка річ) не переходить в «інше» (як «своє інше»). Розвиток закінчується загибеллю речі. Поняття заперечення означає перетворення чого-небудь не в абстрактне інше, а в «своє інше». Таким чином, у ході діалектичного заперечення здійснюється наступність розвитку. Діалектичне заперечення об'єктивно, це таке перетворення, у ході якого річ переходить із одного етапу розвитку на іншій. Заперечення заперечення характеризує механізм змін, розкриває їхню тенденцію. Тріадна форма виявляється найбільш адекватною формою відбиття суб'єктом у процесі пізнання об'єктивно існуючих взаємодій.

Особливості об'єктивних процесів діалектичного заперечення обумовили методологічне значення принципу діалектичного заперечення (тріадність). Специфічно проявляє себе цей принцип у сфері теоретичного знання. По-перше, він орієнтує дослідника на облік усього різноманіття й складності об'єктивних процесів заперечення, що відбувають