Світ і людина в культурах Далекого Сходу

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИЙ ТЕХНІКУМ

Р Е Ф Е Р А Т

На тему: «Світ і людина в культурах Далекого Сходу»

Виконав - студент II курсу

Керівник – ст. викладач

Дорофеєва Н. І.

Київ 2003

Світ і людина в культурах Далекого Сходу

ЗМІСТ

1.Загальна характеристика сприйняття людини, як сутності, в культурах сходу

2. Шумери та єгиптяни і їх погляди

3. Людина у культурі та філософії Буддизму та Конфуціанства.

4. Світ і людина в мусульманському типі культури.

5.Література.

Загальна характеристика сприйняття людини, як сутності, в культурах сходу давньосхідних

Типова для Давнього Сходу форма іригаційного землеробства, що потребувала значної концентрації праці, зумовила колективний характер культури. Тому давньосхідна людина завжди сприймала себе не окремим "я", а органом цілісного соціального організму, частиною соціуму, через нього залученою в колообіг космічного буття. Літературні герої ставали своєрідними універсальними символами соціального становища людини: цар, багатий, бідняк, праведник, страждалець. Називання персонажів Старого Заповіту як чоловік, жінка, подружжя

виражало зв'язки людини з домом, спільнотою, родом, станом тією ж мірою, як і давньосхідне ім'я людини, що містило також ім'я її батька й назву її родової групи.

Принципова особливість держави на Сході — це командно-адміністративна структура, яка регулює виробничі стосунки і виконує розподільчі функції. Така форма суспільних відносин принижує приватне існування. Соціальний статус й економічне становище людини достатньо жорстко залежить від місця індивіда в системі суспільного розподілу. Зосередження в руках держави всієї повноти економічної і політичної влади унеможливлювало протистояння цій тотальності окремої особистості. Можна згодитись із дослідником Ю. Павленком, що давньосхідна людина могла самореалізовуватися лише через наперед задані соціокультурні форми шляхом прилучення до влади та просування по її щаблях. Цей так званий феномен " влади-власності" забезпечував виключну усталеність, стабільність сформованої протягом тисячоліть системи відносин.

Етичний кодекс передбачав наслідування загальноприйнятих норм і установок: жити сім'єю, надавати допомогу, шанувати старших і вищих, бути як усі тощо. Система цінностей зводилася до проповідування смиренної молитви божеству, виправдовування страждання як загального порядку речей, визнання людини іграшкою в руках сліпого провидіння . Навіть неслухняність людини перед Богом сприймалася лише як передумова слухняності, її перевірка, закріплення, такою, як в історії праведного Йова, богобоязливість і послух якого було піддано випробуванню втратою власності, загибеллю дітей, страшними хворобами (біблійна Книга Йова). Шлях слухняності ставав шляхом набуття захисту.

Особа, яка визнає свою нікчемність як людини, є рабом. Рабство давньосхідної людини знаходило відображення в позі моління шумерських статуй з благоговійно складеними руками, широко розплющеними очима, що намагаються вловити бажання божества, великими вухами, які напружено дослухуються до його слів. Означенням рабства ставали простягнуті руки, крок у невідому далечінь і вдивляння в безкінечність єгипетських статуй. Давньосхідна людина не володіла власним буттям і отримувала його з рук інших. Самозверненість замінювалася зверненістю до іншого, власне буття ставало буттям для іншого.

Обмежена самоцінність особистості закріплювалася сакралізацією фігури правителя. Влада на Давньому Сході утверджувалася природним шляхом найчастіше для управління спорудженням та обслуговуванням іригаційних систем. Від особистих рис правителя, його чеснот і вад, заслуг і злочинів залежав врожай, успіх політичних і військових справ. Історія зберегла численні джерела, пов'язані з діяльністю царів, чиї особистості накладали відбиток на ту чи іншу добу: військова пісня Хаммурапі, сказання про Саргона, аннали царів Ашшурнасірапала, Сінаххеріба, Ашшурбанапала. Система літочислення велася за роками правління. Людина посідала своє місце у світі відносно правителя (єгипетська "Розповідь Сінухета").

Легитимізація влади за східною моделлю здійснювалась як процес її сакралізації, обожнювання особистості правителя. Цар сприймався як основа цивілізації, як сила, що впорядковує світ, як втілення цього впорядкованого світу, якому протистоїть позбавлений керівної длані хаос;

сакральність фігури правителя реалізовувалася в його функції відновлювача порушеної космічної рівноваги, посередника між Богом і людьми. Якщо світовий порядок руйнувався, це сприймалось як гнів богів і загрожувало загибеллю. Тому порушений порядок відновлювали за будь-яку ціну. Сила і могуть правителя слугували запорукою закону і непорушності світоустрою. Фігура правителя стояла в сакральному центрі світобудови, від нього до периферії розташовувалися фігури цариці, вельмож, наближених, відповідно чому й зменшувався масштаб зображених. Посох у руках правителя вказував на належність йому світового дерева.

Зображення царя відповідали канону підкреслено значної фізичної могутності тіла, незворушності виразу обличчя, фронтального величного передстояння (шумерська статуя правителя Гудеа з Лагосу, єгипетські статуї Рамзеса II). 3 уславленням фізичної могутності правителя пов'язана гіперболізація теми "Цар на війні" (аккадська стела царя Нарам-Сі

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать