Наукове пізнання в соціокультурному вимірі

Теоретичне знання і його розвиток є невід'ємною характеристикою сучасної науки, що постійно розширює обрії пізнавального й практичного освоєння світу людиною. Як і сама наука, теоретичне знання є культурно-історичним феноменом. Воно виникло в контексті історичного розвитку цивілізації й культури, на певних стадіях цього розвитку, що породили теоретичну науку й цінність наукової раціональності.

Сучасна цивілізація нерозривно пов'язана з досягненнями науки, заснованими на систематичному розгортанні теоретичних досліджень. Саме завдяки цим досягненням і їхньому впровадженню у виробництво став можливий вражаючий технологічний прогрес ХХ століття, який став причиною у розвинених країнах Заходу й Сходу нової якості життя. Наука революціонізує не тільки сферу виробництва, але й впливає на багато інших сфер людської діяльності, починаючи регулювати їх, перебудовуючи їхні кошти й методи.

Не дивно, що проблеми майбутнього сучасної цивілізації не можуть обговорюватися поза аналізом сучасних тенденцій розвитку науки і її перспектив. Хоча в сучасному суспільстві існують і рухи проти науки, у цілому наука сприймається як одна з вищих цінностей цивілізації й культури.

Однак так було не завжди, і не у всіх культурах наука займала настільки високе місце в шкалі ціннісних пріоритетів. У цьому зв'язку виникає питання про особливості того типу цивілізаційного розвитку, що стимулював широке застосування в людській діяльності наукових знань.

Традиційні й техногенні цивілізації

У розвитку людства, після того як воно перебороло стадію варварства й дикості, існувала безліч цивілізацій - конкретних видів суспільства, кожне з яких мало свою самобутню історію. Відомий філософ і історик А.Тойнбі виділив і описав 21 цивілізацію. Всі вони можуть бути розділені на два більших класи, відповідно типам цивілізаційного прогресу на традиційну й техногенну цивілізації.

Техногенна цивілізація є досить пізнім продуктом людської історії. Довгий час ця історія протікала як взаємодія традиційних суспільств. Лише в XV-ХVII сторіччях у європейському регіоні сформувався особливий тип розвитку, пов'язаний з появою техногенних суспільств, їхньою наступною експансією на інший мир і зміною під їхнім впливом традиційних суспільств. Деякі із цих традиційних суспільств були просто поглинені техногенною цивілізацією; пройшовши через етапи модернізації, вони перетворювалися потім у типові техногенні суспільства. Інші, випробувавши на собі щеплення західної технології й культури, проте зберігали багато традиційних рис, перетворившись у свого роду гібридні утворення.

Розходження традиційної й техногенної цивілізації носять радикальний характер.

Традиційні суспільства характеризуються вповільненими темпами соціальних змін. Звичайно, у них також виникають інновації як у сфері виробництва, так і в сфері регуляції соціальних відносин, але прогрес іде дуже повільно в порівнянні зі строками життя індивідів і навіть поколінь. У традиційних суспільствах може змінитися кілька поколінь людей, застаючи ті самі структури громадського життя, відтворюючи їх і передаючи наступному поколінню. Види діяльності, їхні кошти й мети можуть сторіччями існувати як стійкі стереотипи. Відповідно в культурі цих суспільств пріоритет віддається традиціям, зразкам і нормам, що акумулюють досвід предків, канонізованим стилям мислення. Інноваційна діяльність аж ніяк не сприймається тут як вища цінність, навпроти, вона має обмеження й припустима лише в рамках століттями апробованих традицій. Древня Індія й Китай, Древній Єгипет, держави мусульманського Сходу епохи Середньовіччя й т.д. - все це традиційні суспільства. Цей тип соціальної організації зберігся й до наших днів: багато держав третього миру зберігають риси традиційного суспільства, хоча їхнє зіткнення із сучасної західної (техногенної) цивілізацією рано або пізно приводить до радикальних трансформацій традиційної культури й способу життя.

Що ж стосується техногенної цивілізації, що часто позначають розпливчастим поняттям «західна цивілізація», маючи на увазі регіон її виникнення, то це особливий тип соціального розвитку й особливий тип цивілізації, що визначають ознаки якої певною мірою протилежні характеристикам традиційних суспільств. Коли техногенна цивілізація сформувалася у відносно зрілому виді, то темп соціальних змін став зростати з величезною швидкістю. Можна сказати, що екстенсивний розвиток історії тут заміняється інтенсивним; просторове існування тимчасовим. Резерви росту черпаються вже не за рахунок розширення культурних зон, а за рахунок перебудови самих підстав колишніх способів життєдіяльності й формування принципово нових можливостей. Саме головне й дійсно епохальна, всесвітньо-історична зміна, пов'язана з переходом від традиційного суспільства до техногенної цивілізації, складається у виникненні нової системи цінностей. Цінністю вважається сама інновація, оригінальність, взагалі нове (у відомому змісті символом техногенного суспільства може вважатися книга рекордів Гінесу у відмінність, скажемо, від семи чудес світу книга Гінесу наочно свідчить, що кожний індивід може стати єдиним у своєму роді, досягти чогось незвичайного, і вона ж як би призиває до цього; сім чудес світу, навпроти, покликані були підкреслити завершеність миру й показати, що все грандіозне, дійсно незвичайне вже звершилось).

Техногенна цивілізація почалася задовго до комп'ютерів, і навіть задовго до парової машини. Її передоднем можна назвати розвит