Життя і філософська творчість Г.С. Сковороди

Міністерство освіти і науки україни

Державний вищій навчальний заклад

Донецький національний технічний університет

Кафедра філософії

РЕФЕРАТ

з філософії

на тему «Життя і філософська творчість Г.С. Сковороди»

Донецьк 2009

Зміст

Вступ………………………………………………………………………….……3

1. Становлення в Україні професійної філософії………………………….……4

2. Життєвий шлях і основні концепції філософії Г.С.Сковороди………….….6

3. Літературна-філософська спадщина Г.С.Сковороди……………………...…9

Висновки…………………………………………………………………………15

Перелік посилань………………………………………………………………..16

Вступ

Видатним представником класичного періоду розвитку української філософії є філософ і поет, співак і музикант, байкар і педагог Григорій Савич Сковорода.

Ім’я Сковороди посідає поважне місце в ряду тих видатних діячів минулого, які збагатили філософську думку та художню літературу нашої країни. Він виступив як виразник ідей гуманізму та селянського просвітительства, різко засуджуючи хижацькі інтереси панівних класів феодально-кріпосницького ладу: їх злочинність і аморальність, жорстокість і зажерливість, паразитизм і пихатість. Водночас його вчення є виразом протесту проти ранніх буржуазних відносин, споживацьких приватних інтересів та влади матеріальних речей над людиною.

Для того, щоб відповісти на питання, що являє собою Сковорода як мислитель і письменник, ми розглянемо епоху, в яку він жив і діяв. Життя та діяльність Сковороди припадають на останні три чверті XVIII ст. і пов’язані з соціально-економічними процесами того часу. Останні 25 років свого життя Сковорода провів у мандрах по Україні, поширюючи своє філософське вчення серед народу. Саме в цей період і створив він основні філософські твори. Основні концепції вчення Сковороди розглядатиме в другому розділі реферату. Філософська творчість Г.С.Сковороди привертає увагу письменників, критиків, філософів різних часів та народів, тому вона актуальна для нашого розгляду в даній роботі, яку ми розглядаємо в третьому розділі.

1. Становлення в Україні професійної філософії

Становлення в Україні професійної філософії, як самостійної складової частини культури українського народу, відноситься к XVII віку і невідривно пов’язано з діяльністю Києво-Могилянського колегіуму (з 1701 року – академії), названого так в честь Петра Могили – видатного просвітника і мецената. Філософська традиція Києво-Могилянської академії була приставлена такими мислителями як С.Яворський, Ф.Прокопович, І.Гизель, І.Кононович-Горбатський, Г.Щербатський. саме з цього періоду філософія стає учбовою дисципліною. Аналізуючи їх філософські погляди, необхідно в першу чергу зупинитися на розумінні ними предмету філософії. Якщо мислителі києво-російского періоду трактували філософію як пізнання істини, здійснюване через життя в істині, то в Києво-Могилянській академії обґрунтовується погляд на філософію як на спосіб інтелектуального пізнання людини і природи. На філософські позиції «академіків» відчутний вплив надали такі західноєвропейські течії, як гуманізм, реформація і рання просвіта, своєрідний синтез яких, здійснений на основі досягнень вітчизняної духовності, зумовив формування культури українського бароко.

Центральним об'єктом дослідження «барокової філософії» стала сучасна людина, «героїчна особа», яка, проте, утілювала в собі ідеал, цілком досяжний в реальному, земному житті. Перед новою філософією встає насущна задача дати адекватне трактування місця людини у Всесвіті, виявити його зв'язок з природою і визначити те особливе, що відрізняє людину від всього оточуючого в мінливому і нескінченному світі. У київських академіків превалював запозичений з античності підхід до людини як «мікрокосмосу», існуючому як модель Всесвіту, тобто макрокосмоса. Людина – невід'ємна частина природи, підлегла законам останньої. Проте, людині властивен субстанціональний елемент, який визначає виняткову роль людини в навколишньому світі. Це – мислення. В курсах психології і логіки велику увагу надавалося характеристиці пізнавальних здібностей людини: відчуттям, розуму, сприйняттю, пам'яті, уявленню, розумовій діяльності. Особливе місце в лекціях києво-могилянських професорів належало проблемі зв'язку мови і мислення. Мова розглядалася як штучна знакова система, що використовується для спілкування. Значення слова-знака встановлюється через його відношення до предмету, який воно означає. В учбовому процесі Києво-Могилянської академії знайшли відображення питання, пов’язані з розумінням свободи й необхідності, свободи волі людини. На відміну від західноєвропейської філософії, котра ототожнює розум та волю, тим самим розуміючи свободу як пізнану необхідність, київські академіки визнавали взаємозалежність й взаємозв’язок розуму та волі, чітко їх розділяючи. За їх думкою, воля не залежна від розуму, вона втілює рішення розуму, який, сприймаючи об'єкт або факт, аналізує його, робить висновки і пропонує волі програму дій. Разом з тим і воля може впливати на розум, а в стані сильного афекту вона може і паралізувати його, здійснивши свій вибір без участі розуму. Опосередкованою ланкою, яка сполучає розум і волю є розсудливість, за допомогою якої досягається гармонія між розумом і волею. Якщо вчинок здійснюється завдяки розуму, який пригнічує волю, або навпаки, шляхом вольового вибору, що суперечить розуму, тоді він може бути вчинений фізично, але не морально. Внутрішня гармонія людини зале