Філософія Хоми Аквінського

Середньовічна філософія завжди вивчалася в дуже скороченому вигляді: її представляли часто як конгломерат еклектичних і релятивістських ідей. Річ у тому, що пануючим світоглядом середніх століть було християнство, магістральними ідеями, які розроблялися видатними мислителями того часу, виявлялися ідеї теологічні, такі, які торкалися того, як розуміти Бога, Трійцю, творіння та ін. Філософія вважалася «служницею богослов’я», в чому філософи Нового часу, а також і сучасності, вбачали її принижений статус. Саме поняття про те, що є філософія, ототожнювалося з поняттям про неї в античності або в Новий час, і іншим воно й не мислилося. Самостійного філософствування в ту пору не існувало, воно було консервантом античних традицій при одному інструменті теоретизування - формальній логіці та при одному інструменті узгодження загального і одиничного - символі.

Дійсно - і в цьому полягає її винятковість - філософія цього періоду була тісно пов'язана з теологією, проблематика ж ґрунтувалася на буттєвому відношенні Бог - людина. Августин в трактаті «Про град Божий» вважав філософа, мудреця, богослова, пророка, вчителя етики однією фігурою. Решта всіх областей, які традиційно входили до складу філософії, - онтологія, гносеологія, етика, естетика - розглядалися під цією точкою зору. Як і теолог, філософ будував свої системи, звертаючись до початково Божественного сенсу буття, відповідаючи на запити релігії і запитуючи заповіді віри. Проте у філософії були свої, відмінні від релігії функції, які були пов'язані з основною її властивістю - сумнівом (у істинності віросповідних догматів) і з властивостями розуму, покликаного, кінець кінцем, ці сумніви перемагати і причащатися вищій істині.

Фаза середньовічної філософії тривала, загалом, від VIII до XIV-XV сторіч. Цей період зазвичай називають епохою схоластики, коли і відбувалася систематична розробка християнської філософії. В самій схоластиці розрізняються три періоди: рання схоластика - до XII в., період розквіту - XIII ст. і пізня схоластика-XIV-XVст. Якщо в патристиці аристотелізм практично не мав ніякого значення (до кінця першої половини ХII ст. був відомий лише "Органон" Аристотеля з декількома коментарями Цицерона, Порфирія, Боеція і Абеляра), то з середини ХII і до кінця ХIII ст. відбувається ґрунтовний переворот в християнському сприйнятті язичницької філософії.

Метою даної роботи є вивчення основних принципів релігійно-філософського мислення середньовіччя, містику і схоластику, взаємини розуму і віри, вчення Хоми Аквінського.

1. Основні проблеми Середньовічної філософії

Величезна спадщина Аристотеля приходить на християнський Захід в латинських перекладах з арабської і грецької мов. Супроводжують їх грецькі і арабські коментарі. Тому історикам філософії необхідно займатися дослідженням могутнього потоку арабської і єврейської філософії, який в період від XII ст. мав величезний вплив на християнський Захід. Всякий розвиток думки і філософії в середні віки відбувається в релігійно-теологічних рамках. В цьому розвитку відбиті внутрішні складнощі і суперечність соціального і духовного процесів. Політичний розвиток представлений таборами, які невпинно змагались і стикались: церковними властями, світською або державною владою, класом феодалів і висхідним класом буржуазії. Кожен з них був готовий із зміною ситуації вступити в союз з ким завгодно і проти кого завгодно. Становлення, рішення і розвиток філософських питань, які завжди концентрувалися в проблемах відносин віри і розуму, теології і філософії, відбувалися в конкретних історичних зв'язках і залежностях від цих зіткнень і боротьби.

Головна особливість схоластики полягає в тому, що вона свідомо розглядає себе як науку, що поставлена на службу теології, як "служницю теології". Починаючи приблизно з XI століття в середньовічних університетах зростає інтерес до проблем логіки, яка в ту епоху носила назву діалектики і предмет якої складала робота над поняттями. Великий вплив на філософів XI-XIV століть зробили логічні твори Боеція, який коментував "Категорії" Аристотеля і створив систему тонких відмінностей і визначень понять, за допомогою яких теологи намагалися осмислити "істини віри". Прагнення до раціоналістичного обґрунтування християнського догматизму привело до того, що діалектика перетворилася на одну з головних філософських дисциплін, а розчленовування і якнайтонше розрізнення понять, встановлення визначень і дефініцій, яке займало багато розумів, часом вироджувалося у важкі багатотомні творіння.

Схоластичній діалектиці протистояли різні містичні течії. А в XV-XVIстоліттях ця опозиція отримує оформлення в вигляді гуманістичної світської культури з одного боку, і неоплатонічної натурфілософії з іншого.

Діяльність по перекладу творів Аристотеля призвела до серйозної конфронтації між грецьким раціоналізмом, представленим Аристотелем і християнським, субраціональним розумінням світу. Поступове прийняття Аристотеля і пристосування його вчення до потреб християнського розуміння світу, мали декілька етапів. Хоч цей процес і контролювався церквою, він не обійшовся без криз і потрясінь.

На інтерпретацію аристотелізму в пантеїстичному дусі (Давид з Дінанту) спочатку церква відповіла забороною вивчення в Паризькому університеті Аристотелевих природничо-наукових творів і навіть "Метафізики" (декрети Тати Римського від 1210 і 1215 р.). Тато Григорій IX в 123