Суспільна свідомість та її структура

Shura19@yandex.ru

Реферат на тему:

Виконала:

РІВНЕ – 2004

Людина володіє прекрасним даром - розумом з його допитливим польотом як у віддалене минуле, так і в прийдешнє, світом мрії і фантазії, творчим вирішенням практичних і теоретичних проблем, нарешті, утіленням самих сміливих задумів. Уже з глибокої стародавності мислителі напружено шукали розгадку таємниці феномена свідомості. Наука, філософія, література, мистецтво, техніка - словом, усі досягнення людства об'єднали свої зусилля, щоб розкрити таємні таємниці нашого духовного життя.

Свідомість - це вища, властива лише людині форма відображення об'єктивної дійсності, спосіб її відносин до світу і до самого себе, що являє собою єдність психічних процесів, що активно беруть участь в осмисленні людиною об'єктивного світу і свого власного буття і визначається не безпосередньо її тілесною організацією (як у тварин), а здобуваються тільки через спілкування з іншими людьми навичками предметних дій. Свідомість складається з почуттєвих образів предметів, що є відчуттям чи уявленням і тому володіють значенням і змістом, знання як сукупності відчуттів, відбитих у пам'яті, і узагальнень, створених у результаті вищої психічної діяльності, мислення і мови. Таким чином, свідомість є особливою формою взаємодії людини з дійсністю і управління нею.

Протягом багатьох століть не змовкають гарячі суперечки навколо сутності свідомості і можливостей її пізнання. Богослови розглядають свідомість як крихітну іскру величного полум'я божественного розуму. Ідеалісти відстоюють думку про первинність свідомості стосовно матерії. Вириваючи свідомість з об'єктивних зв'язків реального світу і розглядаючи його як самостійну і сутність буття, об'єктивні ідеалісти трактують свідомість як щось споконвічне: воно не тільки не з’ясовано нічим, що існує поза ним, але саме із себе покликане пояснити все що відбувається в природі, історії і поведінці кожної окремої людини.

Витоки свідомості. Існують різні історико-філософські тлумачення проблеми свідомості. У залежності від того, який світогляд був пануючим у ту чи іншу епоху мінялося і розуміння свідомості. В античності, при пануючому космоцентричному світогляді увага людини була цілком спрямована на навколишній світ. Свідомість призначалася як загальний зв'язок між розумом і об'єктом, що існують незалежно друг від друга. У момент їхньої зустрічі об'єкт залишає слід у поле розуму, як печатка залишає слід на воску. Античний грек не зосереджений на своєму внутрішньому світі. Антична філософія відкрила тільки одну сторону свідомості – спрямованість на об'єкт.

У культурі християнства виникає потреба у внутрішнім зосередженні. Вона була викликана необхідністю спілкування з Богом через молитву. У ній людина повинна зануритися усередину себе. Поряд з молитвою виникла практика сповіді, у якій закріплювалася здатність до самоаналізу і самоконтролю. Тоді свідомість – знання насамперед про власний духовний досвід. У його смислі включені інстинкти і пристрасті, рефлекси і міркування, і нарешті, злиттям з Богом. Свідомість – це центр між першим і другим. Тобто свідомість це здатність відтворити переживання піднявшись до рівня Бога і свідчення про незначність людини. Світогляд епохи Середньовіччя можна назвати геоцентричним.

У Новий час людина відмовляється від Бога, сама захотіла бути Богом, царем природи, спираючи на свій Розум. Це свідчило про формування нового духовного досвіду людей, у якому людина звільняється від влади понад почуттєвого про згоду прийняти своє походження тільки через природну еволюцію. По суті цей початок антропоцентриського світогляду. Людина була оголошена початком і причиною усього, що з нею трапляється у світі. Вона є умовою і можливість світу, світу, що вона може розуміти і діяти в ньому. Людина своєю діяльністю творить світ, Р.Декарт оголосив, що акт «я мислю» є підстава існування людини і світу. В усьому можна сумніватися, але не можна сумніватися в тому, що я мислю, значить – існую. Тому свідомість представляється як деяка судина в якій уже є ідеї і зразки того з чим має зштовхнутися у світі. Таке вчення було названо ідеалізмом. Але досвід звертання до внутрішнього світу був використаний у твердженні, що свідомість відкрита самому собі, тобто є самосвідомістю. Свідомість ототожнюється з мисленням тобто максимально раціоналізована. Вона може конструювати світ за правилами логіки, тому що свідомість тотожна предметному світу.

Філософів і натуралістів завжди хвилювало питання про джерела свідомості. Склалися різні стратегії його дослідження: реалістична, об'єктивно-ідеалістична, феноменологічна, вульгарна-матеріалістична й ін. Вульгарний-матеріалістичний напрямок зводить свідомість, мислення до речовинних змін (деякі його представники Фогт, Молешотт указують на подобу мислення жовчі, вироблюваною печінкою) у кінцевому рахунку характер мислення виявляється їжею, що впливає через хімізм крові на мозок і його роботу. Протилежний цьому - об'єктивно-ідеалістичний підхід визначає свідомість як незалежну від мозку, але обумовлену деяким духовним фактором (Богом, ідеєю).

Філолофсько-реалістичний напрямок у розумінні джерел свідомості виділяє наступні фактори: зовнішній предметний і духовний світ; природні, соціальні і духовні явища відбиваються у свідомості у вигляді конкретних чуттєво-понятійних образів. Така інформація є результат