Теоретичні витоки та історичне втілення європейської традиції у вимірах свободи та клієнтели

Теоретичні витоки та історичне втілення європейської традиції у вимірах свободи та клієнтели

Вступ

Дослідження присвячене фокусній проблемі сучасної соціальної філософії – дослідженню феномену європейської традиції в теоретичному та суспільно-історичному вимірах Свободи і несвободи. Автори з’ясовують ціннісні орієнтири європейської парадигми, методологічні підвалини та головні етапи її розвитку. Аналізуючи суперечності, пов’язані з адаптацією України до європейського соціокультурного досвіду, пропонується авторська рефлексія щодо проблеми свободи та клієнтели в України в контексті сучасних процесів глобалізації.

Суперечливість і драматизм суспільно-політичних проблем останнього десятиліття в Україні визначається ситуацією вибору шляху майбутнього розвитку, який протягом тривалого часу залишається невизначеним. Попри те, що ці суперечності є пов’язаними насамперед з переходом від однієї суспільної моделі до іншої, і в теоретико-філософських дискусіях обговорюються вже давно, суспільство і влада не можуть досягнути громадянського консенсусу з питань напрямку розвитку українського суспільства. Залишаючись осторонь онтологічного питання щодо детермінації суспільного розвитку локальними національними традиціями, а також уникаючи суперечок стосовно позитиву та негативу конкретних суспільних систем та моделей, варто звернути увагу на те, що візія майбутнього України має спиратися на філософський дискурс, здатний відбити теоретичні та історичні виміри європейської традиції свободи в контексті демократичних процесів національного державотворення. Концептуальне дослідження теоретичних вимірів соціально-філософської спадщини мусить поєднуватись із осмисленням європейського дискурсу в різних соціокультурних контекстах. Європейська теоретична рефлексія з цієї проблематики свідчить, що саме звернення до широких діахронічних контекстів допоможе з’ясувати, яка саме суспільна модель є найбільш адекватною для України та сприятливою для розвитку суспільної свідомості та європейської ідентичності. Висвітленню та аналізу європейської традиції присвячені праці багатьох європейських та українських учених. Утім, переважній більшості з цих праць розглядаються політологічні та емпіричні аспекти зазначеної проблематики. Соціально-філософські виміри європейської традиції, які пов’язані з метафізичними та феноменологічними парадигмами, висвітлені значно менше. Серед солідних розвідок цього напрямку варто виділити роботи Ю. Габермаса, М. Фуко, Х. Арендт, К. Апеля, в яких притаманною цим вченим аналітичністю відбито філософський дискурс модерну, виміри публічності та приватності в європейському суспільному розвиткові; А. Єрмоленко, Г. Д. Ж. Бермана, Б. Кістяківського, А. Карася, П. Козловскі, М. Поповича, В. Кульмана, В. Гьослє, що висвітлили етичні та правові аспекти взаємин держави і суспільства в Європі, вплинули на розвиток комунікативної філософії; Дж. Роулза, А. Селігмана, Р. Дворкина, Дж. Коена, Т. Лумана, Р. Зимовця, Р. Пайпса, М. Осовської, А. Шютца, А. Шинкарука, В. Табачковского та небагатьох інших науковців, в яких аналізуються взаємини держави і громадянського суспільства, проблеми власності, свободи та несвободи в європейській соціокультурній традиції. Поза увагою деяких із цих дослідників не залишилися певні порівняльні складові розвитку Європи та України, соціокультурні архетипи та конфліктні вектори суспільного розвитку.

Названі дослідники, за окремими винятками, головну увагу зосереджують на модерних складових розвитку європейського суспільства. Недостатньо висвітленими залишаються базові чинники, що вплинули на формування європейської історичної практики, теоретичні ідеї та їхній вплив на розвиток європейської традиції. Мета пропонованої роботи полягає в тому, щоб акцентувати увагу на дві взаємодоповнюючі складові європейської цивілізації: постійні метафізичні пошуки та реальний історико-культурний процес, що маніфестує себе через антиномічні виміри свободи і несвободи. Відповідно об’єктом розгляду є методологічні підвалини та процес розвитку європейської традиції з визначенням базових етапів її усвідомлення та можливості адаптації до неї сучасного українського суспільства. Таким чином, європейська суспільна традиція виступає предметом аналізу.

Розмірковуючи над долею європейської суспільності, варто усвідомити, що інтелектуальна активність останньої постійно перепліталася з контроверсійною соціальною практикою. Поступово стає все більш очевидним, що всі драматичні перипетії історичної ходи цієї традиції були так чи інакше пов’язані з певним розумінням місця людини в світі, способу людського буття, граничних межових підвалин цього буття. Найбільш гостро цей взаємозв’язок виявився в ХІХ-ХХ століттях, коли серйозно постало питання не тільки про кризовий стан європейських суспільств, але й про гуманітарну, антропологічну кризу, загальний брак гуманності в самому стрижні європейської традиції –– відсутності толеранції у стосунках між людьми.

Загальна антропологічна криза, що доповнювалась кризою аксіологічною та інституційною, виникла не на порожньому місці, а з реальної соціальної практики, з протистояння дискурсів свободи і несвободи в європейській історії. Очевидно, що життя людей історично розвивалося не стільки за їх власними законами, стихійно чи під знаком провидіння, але скоріше узалежнювалося від об’єктивних законів історії, вагомих державно-політичних та суспільних чинників, що узгоджувалися або не узгоджувалися з розумово