Сцієнтизм

Зміст

Вступ

1. Позитивізм

2. Структуралізм

3. Соціобіологізм

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Сцієнтизм (від лат. scientia — знання, наука), світоглядна позиція, в основі якої лежить представлення про наукове знання як про найвищу культурну цінність і достатню умову орієнтації людини у світі. Ідеалом для сцієнтистів виступає не всяке наукове знання, а насамперед результати і методи природничонаукові пізнання. Представники сцієнтизму виходять з того, що саме цей тип знання акумулює в собі найбільш значимі досягнення всієї культури, що він достатній для обґрунтування й оцінки усіх фундаментальних проблем людського буття, для вироблення ефективних програм діяльності.

Як усвідомлена орієнтація сцієнтизм затверджується в буржуазній культурі наприкінці 19 в., причому одночасно виникає і протилежна світоглядна позиція — антисцієнтизм. Останній підкреслює обмеженість можливостей науки, а у своїх крайніх формах тлумачить її як силу, далеку і ворожу справжньої сутності людини. Протиборство сцієнтизма і антисцієнтизма приймає особливо гострий характер в умовах сучасної науково-технічної революції і в цілому відбиває складний характер впливу науки на громадське життя. З одного боку, науковий прогрес відкриває усе більш широкі можливості перетворення природної і соціальної дійсності, з ін. сторони — соціальні наслідки розвитку науки виявляються далеко не однозначними, а в сучасному капіталістичному суспільстві нерідко ведуть до загострення корінних протиріч суспільного розвитку. Саме суперечливий характер соціальної ролі науки і створює живильний ґрунт для сцієнтизма і антисцієнтизма. При цьому сцієнтизм висуває науку як абсолютний еталон усієї культури, тоді як антисцієнтизм усіляко третирує наукове знання, покладаючи на нього відповідальність за різні соціальні антагонізми. Конкретними проявами сцієнтизму служать концепція науки, що розвивається в рамках сучасних шкіл неопозитивізму, технократические тенденції, властиві деяким шарам бюрократії і науково-технічної інтелігенції в сучасному буржуазному суспільстві, а також устремління ряду представників гуманітарного знання, що намагаються розвивати соціальне пізнання строге за зразком природних наук. Позиції антисциентизма захищають деякі напрямки сучасної буржуазної філософії (насамперед екзистенціоналізм), а також представники буржуазної гуманітарної інтелігенції.

Марксистська філософія відкидає обидві ці форми абсолютизації соціальної ролі науки. Підкреслюючи виняткову роль науки в суспільному житті, марксизм-ленінізм розглядає її в зв'язку з ін. формами суспільної свідомості і показує складний, багатобічний характер цього зв'язку. З цього погляду, наука виступає як необхідний продукт розвитку людської культури і разом з тим — як одне з головних джерел і стимуляторів щирого прогресу самої культури, матеріальної і духовний. Звідси глибокий взаємозв'язок науки із світоглядом, величезний вплив, що роблять суспільні науки на весь хід суспільного розвитку, на боротьбу ідей у сучасному світі. У марксистсько-ленінській філософії оцінка соціальної ролі науки дається в реальному контексті конкретних соціальних систем, що обумовлюють істотно різну, нерідко протилежну роль наукового знання в житті суспільства.

Найбільш впливовими нині серед сцієнтичних напрямків є позитивізм, структуралізм, соціобіологізм.

1. Позитивізм

Перший (класичний) позитивізм

Перший позитивізм, представниками якого у XIX сторіччі були О. Конт, Дж. С. Мілль і Г. Спенсер, виникає як реакція на засилля натурфілософії. Натурфілософія, виникнувши у стародавні часи як вчення про природу, прагнула створити цілісну картину світу, не звертаючись до даних інших наук, у відриві від експерименту і природознавства. Якщо в античні часи це було необхідно, у період Відродження ще терпимо, то в міру розвитку природознавства спекулятивні, умоглядні побудови натурфілософів як минулого, так і Нового часу (Ф. Шеллінг, Л. Окен) стали гальмом наукового розвитку, тому що натурфілософія замінювала невідомі ще їй дійсні зв'ямки чічнц ідеальними, фантастичними і заміщала факти, яких було недостатньо вигадками.

Однак реакція позитивістів на засилля натурфілософії виявилас я и.ід мірною - вони стали виступати не проти, а проти філософії взагалі.

Французький філософ Опост Конт (1798-1857 рр.) вважає, що "наука сама собі філософія", що наука, метою якої є опис, а не пояснення, повинна відповідати на питання "Як?", а не "Чому?". Вона повинна займатися тільки явищами, які можливо спостерігати, відкинувши все, що не підвладне акм тереженню. У розвитку людського пізнання Конт виділяє три стадії.

1. Теологічна, на якій люди шукають причини незрозумілих явищ серед надприродних, божественних сил.

2. Метафізична, коли причинами природних явищ вважають певні абстрактні сутності, такі як "природа", "сила", "тяжіння".

3. Позитивна, що складається з накопичення експериментальних, практично корисних знань.

Другий позитивізм

Основними представниками другого позитивізму були Е. Мах та Р. Авенаріус.

Австрійський фізик і філософ Е. Мах (1838-1916 рр.) виступив з критикою понять абсолютних маси, сили, інерції, простору і часу у фізиці Ньютона, і ця критика стала одним з теоретичних джерел теорії відносності А. Ейнштейна. Але у галузі філософії Е. Мах спіль

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать